Де ж ваша радість, прихильники Зєлєнського?

Парадокс, але така розгромна перемога на виборах Зе не вихлюпнулася на вулиці радістю, клаксонами автомобілів, маханнями прапорів чи бодай пиятиками компашок однодумців у найближчому барі.

Де ж ви, 5,5 мільйонів переможців?

А ніде. Ці люди не просто не знають одне одного в лице. Вони не бачилися в штабах. Вони не ходили на акції (їх не було). Вони не вішали собі на пальта значків Зе.

Скажу більше. Вони ще й ненавидять одне одного так, як сусіди по сходовій клітині. Ненавидять, не питаючи їхнього імени й, звісно, політичних уподобань.

Тому ви ніде не побачите колективної радості 5,5 млн громадян. Крім одного місця - біля тєлєвізора.

Там, на екрані, ЗАМІСТЬ НИХ, порадіють безликі персони, що серафімами й херувимами оточують Володю з мікрофоном.

Ця радість, яку можна передоручити невідомій масовці на телеекрані, є вираженням власного небуття. І кармічного спокою. Який не порушить навіть заява Зеро:

- Ну што, панравілась? А я вєдь пошутіл... Вибірайтє новава начальніка жека. До побачення!

Ростислав МАРТИНЮК