Цукерман

Хочеться написати про Цукермана, який ріс на сусідній зі мною вулиці, але на 20 рочків старший і вже у 87-му мав судимість, то особисто з ним я не перетинався.

Але я перетинався з Юхою, Піхуром, Саїдом, Сливою, які були ближче до мого віку і розмовляли у шкільні девʼяності слово в слово, як Цукерман у розмові з Ткачем. Я просто повернувся у свої 13 років у двір, де місцева босота пробивала, хто я, кого знаю, що у мене в кишенях.

Більшість з них не пішли далі району, багато босоти померло ще дітьми. З мого двору лише Саша Дубінський мав свій стрімкий зліт, але він і босотою не був, школу закінчив і вчився добре, у нього навіть клікухи не було.

Всі діти з бандитськими іменами або змінювались, шукали собі освіту, роботу, або дуже швидко гинули, це відбувалось просто на очах тому мотивація вчитись ніколи не полишала.

І мені не зрозуміло, як пацан Цукерман зміг, як він пережив девʼяності, бо він зовсім не змінився. Він законсервував ту саму Батиєва Гору, яку я памʼятаю, але я не думав, що вона здатна вижити.

І вибачте за стереотипи, на тій же вулиці працювала музична школа, там єврейський хлопчик міг вчитись грати на скрипці або вивчати сольфеджіо. Але Цукерман туди не ходив.

Якщо для пацанів з усередненої "батиєвої" є інший шлях, якщо орієнтири про "добре вчись-порядно працюй-будь потрібним" не є однозначними, то які обмеження для тієї босоти сьогодні? Нащо цей весь двіж з підручниками і співбесідами, якщо можна просто тусуватись і у 50 рочків опинитись на пляжі в Тель-Авіві?

Гліб БУРЯК