Ціна «галочки» і графік збагачення

Отож джерело наших негараздів, відвертих глупот, абсурдної організації життя і корупції знаходиться не на іншій планеті, а на території України, у українському суспільстві, а точніше – в головах більшості громадян; отих громадян, що ставлять «галочку» у виборчому бюлетені, не усвідомлюючи й не беручи на себе відповідальність за наслідки.

Нині отримавши нові рахунки для сплати за комунальні послуги громадяни обурились. Але ж підвищення тарифів за ці послуги – це знову ж таки наслідок вибору більшості. Більшість зробила вибір на користь тих, хто нині підвищує ціни і тарифи.

Вдвічі раптом (раптом?!) подорожчала гречка (сама?). Знайома директор магазину розкрила публічну таємницю: «Та у нас цілий підвал був завалений гречкою ще з листопада за старими цінами. Але коли прийшла нова партія за новими цінами, то ясно, що ми переоцінили все…»

ЗМІ впродовж майже місяця «жували» цю гречану «сенсацію», телеканали організовували «круглі столи», до мікрофонів потяглися «фахівці» і «експерти», котрі майже одноголосно визнали, що в Україні немає дефіциту цієї крупи і що зростання ціни з 7,4 грн. за кілограм до 20 грн. – не має жодних підстав.

Проте вартість гречки залишилася на «досягнутому» рівні під тріумфальні повідомлення можновладців про те, що їм «вдалося домовитись про припинення подальшого зростання ціни».

Намагання задавити податками малий бізнес, збільшити пенсійний вік для жінок, пенсійна реформа, переслідування представників опозиції, житлово-комунальна реформа, нестримне, нічим необґрунтоване, а по суті – грабіжницьке зростання цін на продукти харчування, а водночас значне збільшення бюджетного фінансування силових структур – все це, значною мірою, є наслідки «галочок», намальованих громадянами у виборчих бюлетенях.

Згадую 2005-й і 2009-й роки, коли від багатьох громадян можна було почути: «І чого це вони там весь час сваряться?! Треба працювати, а не виясняти стосунки!». Тоді це були майже щоденні «наїзди» Ющенка на Тимошенко.

Нині так званих «сварок» немає. Правляча коаліція регіоналів за підтримки комуністів і литвинівців демонструє монолітну єдність, видає обіцянки покращення життя, а тим часом ціни ростуть і впродовж року з моменту приходу нової влади виросли на 35-40 відсотків, а по деяких товарах і послугах – вдвічі.

Я проаналізував динаміку зростання вартості житлово-комунальних послуг у Києві на підставі фактичних рахунків, виставлених з 2002 року по сьогоднішній день конкретній сім’ї пенсіонерів, що мешкають у квартирі загальною площею 40,9 кв. м.

Загальна сума сплати за комунальні послуги (без врахування сум сплати за електрику і телефон) виросла впродовж п’яти останніх років у 3,2 рази: од 99,05 грн. до 316,37 грн.
Причому, тарифи за так звані «послуги з утримання будинку та прибудинкової території» збільшено за цей період у 4,3 рази (од 18,1 грн. до 79,35 грн.).

Абсурд полягає в тому, що збудований наприкінці 50-х років минулого століття триповерховий будинок, в якому проживає ця сім’я вже давно ніхто не «утримує». Бо сім років тому, під час громадських слухань, міська влада запевнила мешканців триповерхового будинку про їх переселення у запроектований будинок поряд, на будівництво якого треба було отримати згоду мешканців.
На підтвердження серйозності намірів влади, мешканцям було запропоновано підписати відповідні договори, пов’язані з майбутнім переселенням.

Отож мешканці очікували закінчення будівництва, а комунальники, звично стягуючи сплату за «послуги», фактично махнули рукою на мешканців триповерхового.
Але знову сталося не так, як гадалося. Мешканців триповерхового елементарно «кинули», суд нічим не допоміг, у новозбудованому 13-поверховому красені мешкають інші люди.

А триповерховий залишився під прогнилим шиферним дахом, з «прибудинковою територією», головною частиною якої є тротуар під самими вікнами, давно перетворений на стоянку для автомобілів.

Тим часом, за вказаний період в 2,3 рази зросла оплата за опалення, в 3,6 – за газ. Ні, можновладці не заперечують того факту, що 20 млрд. куб. м газу, що видобувається кожного року в Україні, цілком вистачило б на побутові потреби населення за нижчими цінами.

Проте всі розуміють, що коли б весь вітчизняний газ продати населенню за вітчизняними цінами, тоді хімічний, металургійний та інші промислові комплекси (що колись були загальнонародними, а нині належать приватним власникам) повинні були б «харчуватися» виключно з російської труби.
Якраз це не задовольняє олігархів, а тому роблять цінову «мішанку» з вітчизняного й імпортного газу, а отже ми фінансуємо їх олігархічний бізнес.

На домір злого, нинішній уряд М. Азарова виділяє з державного бюджету (тобто за рахунок нас, платників податків) понад півмільярда гривень на модернізацію металургійних підприємств, які давно належать приватним власникам.

Реформування на користь олігархів за рахунок пересічних громадян – ось такий наслідок і відповідну ціну мають сьогодні нещодавні «галочки» у виборчих бюлетенях.

Щодо наведеного графіка зростання сплати за так звані комунальні послуги (яких стає щоразу менше при щораз більших тарифах), то він цілком адекватно відображає чітку тенденцію зростання доходів владної бюрократії за рахунок відповідного визискування пересічних громадян впродовж останніх п’яти років.

Причому, слід звернути увагу на три етапи різкого підвищення тарифів у прив’язці до конкретних подій.

2006 року підвищено ціни на газ, а потім і на все інше внаслідок появи сумнозвісного корупційного «РосУкрЕнерго», котре вивела на чисту воду Ю. Тимошенко і намагалась ліквідувати.

2009 року на очах всього світу «майстерно» проведено акцію обвалу гривні, внаслідок чого курс української національної валюти впав майже вдвічі (також за безпосередньої участі Ющенка і Стельмаха).

Відповідно, у 2010 році, абсолютна монополія олігархату (який «противсіхи» привели до влади на заклик того ж таки В. Ющенка) дозволяє нинішній владі покращувати своє життя вже сьогодні, посилаючись на вимоги міжнародних фінансових установ, у яких вони беруть кредити, вішаючи на людей нові борги й водночас підвищуючи ціни і тарифи.

Пам’ятаєте, який галас підняли регіонали у травні-червні 2005 року, коли внаслідок майстерно організованих ними м’ясної, борошняної та бензинової афер, дещо піднялися ціни на ці товари? Який тоді стояв ґвалт із звинуваченнями проти так званої «оранжевой чумы»?!

Нині – тихо. Відбувається спокійна й планомірна ліквідація України української. І не лише силами відомства під керівництвом Табачника.

Подякуймо «противсіхам»!

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
фракція БЮТ – «Батьківщина»