Головна › Новини › РЕЛІГІЯ
Чудо завжди поруч
24-Жов-10 1540 0.0 0
ПАЛОМНИЦЬКІ ІСТОРІЇ, або КОЖНА ЛЮДИНА МАЄ ЗДІЙСНИТИ СВОЮ ПРОЩУ

Пам’ятаю, ще в дитинстві бабуся розповідала, що справді богомольні люди по всій Україні, зокрема і в її селі, хоч раз у житті мали здійснити так звану прощу. У молитві, покаянні та пості, пішки вони долали сотні, а то й тисячі кілометрів на шляху до українських святинь: у центрі — до другого Єрусалима — Києво-Печерської лаври, на заході — до Зарваниці та Почаєва, на сході — до Святогірської лаври. Це була їхня хресна дорога, під час якої вони боролися зі спокусами, своїми недосконалостями, намагалися максимально відкрити серце до Бога та ближнього. Ішли, щоб вимолити прощення, зцілення, відчути справжню благодать. Адже ці місця славилися визначними старцями та чудодійними мироточивими іконами, прикладаючись до яких, багато хто отримував Божу поміч.

ЧУДОТВОРНІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ІКОНИ МАЮТЬ УКРАЇНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ

Тоді, ще маленькою, я думала як можна пішки так далеко пройти, що відчували ці люди і які винагороди отримали за свої скитання та труди? І ось, коли я виросла, мені випав шанс пізнати це. Щоправда, відстані долала не пішки, а автобусом та й піст мій був не таким аскетичним. Адже шлях лежав від Свято-Покровського храму Української автокефальної церкви, що в місті Боярка на Київщині, до найвидатніших святинь Європи. За два тижні наша паломницька група морем і суходолом подолала понад сім тисяч кілометрів. І пізнала та торкнулася тих надзвичайних, святих місць християнського світу, відчула дію чудодійних ікон, яких вшановують поляки, австрійці, італійці, греки. Та, як з’ясувалося, чимало з них мають українську історію, і перш ніж прославитися на весь світ, вони зцілювали парафіян у наших храмах.

ІКОНА, ДО ЯКОЇ ЙДУТЬ НАВКОЛІШКИ

Першою країною в паломницьких мандрах була Польща, а першою іконою, що викликала внутрішній трепет, радість та спокій, був чудотворний образ Матері Божої Ченстоховської. Це головна святиня країни, яку ще називають «Царицею Польщі». До самої ікони ідуть навколішки, по цій дорозі навколо вівтаря, де поміщено лик Божої Матері, певно, пройшли мільйони католиків та православних, вичовгавши коліньми глибокі борозни в мармуровій підлозі. Іти навколішки боляче і незручно. І саме в цей момент, коли ти переповнений радістю і благодаттю, що випромінює образ, відчуваєш: наскільки навіть за немочей нашого тіла може бути дужим наш дух. Цю дорогу смирення щодня проходять тисячі паломників у надії і на собі відчути зцілення, чим за багато століть прославився образ. Згідно з легендою, ікону написав ще апостол Лука. А в кінці ХІІІ сторіччя галицько-волинський князь Лев Данилович перевіз її з Візантії в місто Белз. Та після завоювання Польщею західноукраїнських земель в кінці XIV сторіччя ікона потрапила до католицьких монахів Ченстоховського монастиря. Помолившись і відслуживши акафіст до Божої Матері, а католики гостинно відвели нам для цього місце, ми попрямували далі до серця Австрії — Відня.

«ПЛАКУЧА» ІКОНА СЛАВИТЬСЯ НА ВСЮ ЄВРОПУ

...Відень зустрів нас імперською розкішшю, запахом кави та булочок. У центрі міста стоїть розкішний, витончений католицький собор святого Стефана. При вході справа зі стіни дивиться з ікони Мати Божа з немовлям. Ця ікона Марії Повчанської славиться на всю Європу як чудотворна, так звана плакуча. І за рисами обличчя, і за народною манерою виконання вона дуже нагадує наші, українські.
У 1676 році селянин із села Повч замовив собі ікону Божої Матері, намальовану на дошці, але в нього забракло грошей її викупити. Тож її купив інший селянин і подарував до греко-католицької церкви в селі Повч. Двадцять років вона пробула в храмі і 4 листопада 1696 року з очей образу Божої Матері потекли сльози. Єпископ вислав комісію, щоб перевірити, чи часом це чудо не рук людських та чи правдиві історії зцілення, що сталися перед її образом. І комісія підтвердила: ікона мироточить завдяки надприродній силі, і її проголосили чудотворною.
Коли про це дізнався австрійський цісар Леопольд І, він на прохання своєї дружини Елеонори звелів перевезти чудотворну ікону Божої Матері з села, яке перейменували в честь Богородиці на Марія Повч, до Відня, а її копію залишити. Щоб забрати ікону, до церкви приїхали солдати, серед яких був і лютеранин, що насміхався з Божої Матері та з погордою ткнув у Неї рукою. І одразу ж руку паралізувало. Тоді він упав на землю і почав кричати: «Вона мене покарала за зневагу!..» і почав благати прощення. Після палкої молитви рука зцілилася, а ікону забрали до Відня. Чудеса зцілення, що траплялися біля неї, постійно фіксували.
Так, після першого плачу св. ікони Божої Матері прийшла мати з дитиною, що помирала, притулила її до ікони, і дитина вилікувалася. Близько 1750 року граф Франк Каролі на милицях тут молився за здоров’я, обіцяючи, як подяку за зцілення, побудувати церкву і монастир. І Божа Мати оздоровила його, а милиці ще сьогодні висять на стіні в церкві як доказ могутності Пресвятої Богородиці. У 1776 році до храму занесли дочку графа І. Баркоція, що мала параліч ніг, а з храму вона вже вийшла сама. У 1814 році принесли до ікони втоплену Вероніку Бомар, і після молитви родичів дівчина ожила. 7 вересня 1857 року Рузька Чевка, глухоніма, торкнулась св. ікони і відразу до неї повернулися слух і мова. І перелік випадків зцілення тяжкохворих досить довгий.

НЕУСТАННА ПОМІЧ БОЖОЇ МАТЕРІ

Миті перебування перед чудотворним ликом Богородиці за подячним акафістом швидко спливли. Нічний переїзд, і ось ми в Римі. Це могутній центр католицизму — з його державою в державі Ватиканом. За часи існування папства тут зібрано світові культурні скарби і, звісно, християнські реліквії. Більшість із них зберігаються в музеях Ватикану. Та насправді тут кожен камінець дихає історією. Визначною християнською історією пронизана і монументальна найбільша споруда Ватикану — собор святого Петра. Він стоїть на місці, куди перенесли рештки одного з апостолів Христа — святого Петра. Під самим собором покояться останки пап.
Від собору святого Петра розходяться вулиці по всьому Риму. Одна з них привела нас до церкви святого Альфонса. У центрі церкви ще одна святиня — чудотворний образ Матері Божої Неустанної Помочі. Ця ікона написана ще в XIV столітті і привезена до Італії купцем з острова Крит, тут прославилася чудесними зціленнями та допомогою, які Пречиста Діва дарувала тим, хто шукав помочі перед Її образом. Зараз до цієї римської святині здійснюються численні паломництва. Настоятель церкви святого Альфонса, розповідаючи нам про образ Матері Божої Неустанної Помочі, підтвердив, що Її допомогу постійно відчуває. Пресвята Богородиця своїм дітям, які з вірою до Неї прибігають, щедро роздає надприродні дари і вказує шлях до спасіння.

«В ГОСТЯХ» У НАЙУЛЮБЛЕНІШОГО СВЯТОГО

У Барі ми приїхали на світанку, це приємне портове італійське містечко — ще один релігійний світовий паломницький центр. Адже тут у соборі святого Миколая зберігаються мощі святого, що своїми подвигами і служінням здобув любов у богомільних людей усього світу. Святого Миколая шанують не лише православні і католики, а навіть мусульмани і язичники. Саме Його в молитвах ми згадуємо: «Тебе-бо третім після Господа і Божої Матері поминаємо». Саме до Нього у біді, хворобах та турботах звертаються, щоб Він здійснив чудо, ублагав Господа і допоміг усе владнати. У богомільного українського народу саме святий Миколай, а не вигаданий радянською пропагандою Дід Мороз, у грудні обдаровує дітей подарунками, ну а неслухняним кладе різки. До цього святого, який овіяний таким ореолом любові, казкових дитячих спогадів, їдеш із особливим трепетом. Це шанс, який для багатьох випадає, може, раз у житті.

ГРЕЦЬКІ СВЯТИНІ

Наступний ранок нам подарував не менше диво — грецьке місто Патрас і головний собор Балканського півострова — святого Андрія Первозванного. Тут зберігаються його мощі і частинка хреста, на якому він був розіп’ятий. Саме в Патрасі святий Андрій Первозванний проявив останні свої чудеса за життя. Тут завдяки його молитві зцілився важкохворий міщанин Сосій, дружина правителя Патраського Максимілла та його брат філософ Стратолікій. Ці чудеса підштовхнули людей прийняти від апостола святе хрещення, але правитель залишився язичником і звелів розіп’яти святого.
Храм, де покояться мощі святого Андрія Первозванного, вражає своєю довершеністю і красою. Тут панує гармонія, спокій, легка радість.

Святий Андрій Первозванний теж дуже близький нам, українцям. Адже після того, як зійшов Святий Дух на апостолів, саме він вирушив з проповіддю Слова Божого на схід. Зупинившись на нічліг на київських горах, уві сні побачив віще видіння. Прокинувшись зранку він пророкував: «Бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков». Апостол піднявся на гори, благословив їх, поставивши хрест.

Греція за кількістю і значущістю християнських святинь — один із найпотужніших центрів паломництва. Та серед сотень таких місць у країні найвизначнішим є Афон, що в перекладі з грецької означає «Свята Гора». Це єдина у світі республіка монахів, що розташована на півострові довжиною 60 кілометрів. Монастирі — справжні фортеці з міцними широкими стінами, що побудовані прямо на кам’янистих гірських схилах.

Другим Афоном у Греції називають Метеори, що знаходяться біля містечка Калабаки. Це воістину чудо, яке внесене до переліку 20 найвизначніших місць світу. Серед мальовничих сільськогосподарських рівнин ніби нізвідки виринають вертикальні гори, багато з яких мають людські обличчя і сягають понад 500 метрів. На вершинах цього кам’яного лісу серед хмар, здається геть близько біля Бога, розміщені монастирі. На багатьох горах видніються сотні печер. Монастирський православний центр на Метеорах виник ще в Х—ХІ сторіччях. Як змогли збудувати монастирі на таких неприступних, вертикальних горах? З їхнього підніжжя простому обивателю це здається просто неможливим. Стверджують, що монахи-сміливці, які змогли вибратися на такі висоти, далі за допомогою сіток піднімали будматеріали та інших монахів і так зводили святині.
Нам до монастирів у сітках підніматися не довелося. Кілька десятиріч тому, спеціально для туристів, проклали в горах серпантинну дорогу.
Красу, що відкривається з вершин Метеорів, дух, що витає на цих богомольних просторах, словесно не опишеш. Тут ніби зупиняється час, повсякденні турботи, що такими важливими здаються там, на землі, тут виглядають другорядним дріб’язком. І істини, що наше життя — це служіння, пізнання і розкриття в собі Бога, стають простими і зрозумілими. Тут нікуди не хочеться поспішати, а зупинитися у спогляданні себе, щоб відчути таїну свого призначення на землі.

НЕ ШКОДУЙТЕ ЧАСУ І ГРОШЕЙ ДЛЯ ДУШІ

У цій розповіді я описала лише деякі з тих місць, які пройняли мене в саме серце. Щоб поділитися невимовною красою та відчуттями, що породжують ці центри нашої історії та духу. Аби тим, хто роздумують, чи достойні вони паломництва чи варте воно потраченого часу та грошей, тим, хто вже не перший рік на потім відкладають свою прощу — допомогти зробити свій вибір. Адже скільки нам відміряно на цій землі, знає лише Господь, а Він на один наш крок до Нього готовий до нас зробити десять — змінивши і наповнивши наше життя. Його любов безмежна і всепроникна, і це по-особливому відчуваєш у місцях, де зберігаються мощі святих, тих, які душею ще за земного буття жили в Богові. Вони є взірцями, прикладом, як діяти і жити щодня, щохвилини і нам, молитви та прохання прочитані біля них є почутими. Така подорож додає Духу, укріплює волю. Святі отці кажуть: «Наше життя — це шлях до пізнання Бога». І ми виконуємо своє призначення, коли не тупцюємо на місці, а робимо на цім шляху свої усвідомлені кроки назустріч Господу.

Валентина БЕРНИК,
для «Здоров’я і довголіття».

Ваше здоров'я




Теги:Божа Матір, святий Миколай, зцілення, Андрій Первозванний, чудотворні ікони


Читайте також



Коментарі (0)
avatar