Чому росіяни палили наші хати

Село Скорінець (Чернігівський район, Іванівська громада) розташоване на південь від Чернігова, поблизу автотраси Чернігів — Київ, всередині “трикутника” сіл Красне — Ягідне — Слобода. На північ від Скорінця в напрямку Чернігова розташовані послідовно Ягідне, Іванівка, Количівка. На північний схід від Скорінця — Слобода й Лукашівка.

Це місця запеклих боїв у березні під час вторгнення російських військ.
Протягом березня вороги наступали, маневрували, потім відступали. Тому вогонь в різні періоди вівся з різних напрямків і з різних видів озброєння: ствольної артилерії, систем залпового вогню, ймовірно також мінометів. Тож зрозуміло, що частина потраплянь по селу були неприцільні. Але зараз ми говоримо не про “випадковості”.
Зараз ідеться про прицільний, точковий обстріл житлових будинків у селі З НАМІРОМ зруйнувати та СПАЛИТИ САМЕ ЖИЛІ ХАТИ.

ЧОМУ ВОРОГ РОБИТЬ ТАК?

Відповіді на зразок: “Тому що це рашисти, тому що це злочинці, тому що вони схиблені” і т.п. — це надто загальні відповіді й по суті вони мало що пояснюють.
Ні, ТРЕБА ШУКАТИ БІЛЬШ КОНКРЕТНУ ВІДПОВІДЬ.

Нагадаю:
Щоб перемогти ворога — його треба знати й розуміти.Взагалі мета цих публікацій — краще зрозуміти агресора, щоб перемогти його.Я не маю воєнного досвіду, але маю навички аналізу знакових систем. А якщо ми розшифруємо знакові системи поведінки ворога, ми зокрема зрозуміємо — чому він воює саме так, а не інакше. Цей аналіз також допомагає прогнозувати — що ворог робитиме далі.

Отже у В’ячеслава Петренка (він на фото — з кошеням у руках) згорів будинок внаслідок обстрілу. При цьому на його вулиці жилі будинки спалені, а покинуті (де ніхто не жив) — уціліли. Знищені будинки розташовані не одним масивом, а розкидані вдовж вулиці впереміж із покинутими (себто вцілілими).

Отже це була не випадковість, це був прицільний вогонь по населених будинках.На той час у хатах господарів не було, тому вони вижили. Але оселі та майно знищені.
Відоме приблизне розташування позицій, звідки велися обстріли. Це бачив Євген Сакун, інший житель Скорінця
Пан Євген на той час залишався в селі й бачив напрям,з якого велися обстріли, та орієнтири ворожих позицій — лісові масиви, біля яких були розташовані батареї.

Ворог міг розрізнити, які будинки в селі — жилі, а які — покинуті, за станом земельних ділянок у садибах. Адже снігу на той час не було. А відтак помітно, де з осені були зорані городи, а де земля занедбана.

Отже оброблені городи могли бути орієнтирами для навідників. Зрозуміло, що такі орієнтири артилеристам або мінометникам не видно з землі, але вони чітко помітні з повітря (через засоби аеророзвідки).
До того ж свідки припускають, що агресор застосовував запалювальні боєприпаси. Євген Сакун згадує, що після влучання будинки загоралися майже відразу.

Отже:
росіяни витрачали боєприпаси, ресурс розвідувальних дронів, час і зусилля артилеристів та коригувальників; зрештою вони ризикували виявити свою позицію й отримати контрудар з боку ЗСУ. І все одно «постаралися» зосередити вогонь на маленькому селі — тут живе близько ста людей. І прицільно гатили по цих хатах — в основному порожніх на той момент!

Чому?
В даному випадку для них НЕ був головною метою терор. Адже в тих випадках, коли вони ставили мету залякати цивільне населення, вони робили інше: наприклад, розстрілювали великі скупчення мирних жителів у місті (як черги за продуктами в Чернігові) або бомбили багатоповерхівки. Терор — це насамперед розрахунок на численні людські жертви та на те, що про це швидко дізнаються в усій Україні.
А тут село маленьке, в ньому були майже непомітні ознаки життя, і про тутешні події на той час майже ніхто дізнатися не міг.

Тоді навіщо?
Спробуємо запропонувати версію, яка узгоджувала б названі обставини.
Коригувальник вогню визначає координати цілей і повідомляє їх артилеристам. Батарея за цими координатами веде вогонь.А коригувальник має вказівку: з-поміж координат, що він повідомляє артилеристам, крім виявлених позицій наших військ, повідомити ще декілька цілей, а саме — житлових будинків та інших цивільних споруд. Причому обов’язково з ознаками того, що це будинок не покинутий, що він має господаря.
І крім кількох залпів, здійснених за день по військових об’єктах, батарея робить і хоча б один залп по цивільному об’єкту.

Наслідки наступні:
Особовий склад батареї, скільки вони зробили пострілів і якими боєприпасами — зафіксовано в документах даного підрозділу. Це конкретні імена й дані. якого місця і в який час були зроблені постріли — відстежено розвідкою ЗСУ або встановлюється згодом при розслідуванні. Це також конкретна інформація.Якщо внаслідок обстрілу горить будинок не покинутий, а населений — то в цього майна є конкретний власник, який зазнав збитків.

А “знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах” — це конкретна стаття Кримінального кодексу.

Поєднуючи це все, ми отримуємо групу осіб, що скоїли воєнний злочин.От відстрілявся за такою схемою артилерійський взвод, одним із залпів спалив чиюсь хату — і за підсумками їхнього “робочого дня” отримуємо взвод воєнних злочинців.Відстрілявся дивізіон — за день маємо дивізіон воєнних злочинців.За кілька днів — бригада воєнних злочинців.І так далі.І докази їх злочинів — надійні.

Пам’ятаєте — влітку та восени російського танкіста-навідника Михайла Кулікова засудили до 10-ти років позбавлення волі за те, що вистрілив з танка в житловий будинок у Чернігові? Йому віддав такий наказ командир танка (він же командир батальйону) майор Леонід Щоткін. Здавалося б — навіщо під час бою між танковими підрозділами відволікатися від перебігу самого бою й прицільно стріляти в будинок?

Та для того, щоб спрямувати військових на конкретний воєнний злочин, який можна точно й надійно зафіксувати, зібрати докази й розслідувати.У танковому екіпажі — троє. За один постріл засудили наразі одного учасника злочину.А в артилерійському дивізіоні — сотні людей. Один залп по селу — сотні співучасників.
Поки артилеристи задіяні тільки на полі бою й тільки проти військових — в них одна міра відповідальності. А коли вони стріляли по цивільній споруді, по житлу, і це житло знищили — міра відповідальності вже інша.
А ключовий компромат на них — у командирів, у штабах.
І вони це знають.

Так працює російська злочинна військово-політична система:
1.Залучають до злочинів якомога більше рядових солдатів та молодших офіцерів — тоді вони боятимуться за себе особисто й, навіть щиро ненавидячи свою владу, — будуть не менш щиро цю владу захищати.

2.Старші ж офіцери та генерали при цьому сподіваються уникнути відповідальності, тому що навіть у випадку полону вони є обмінним фондом. Як у випадку зі згаданим танкістом Куліковим: його — навідника, виконавця наказу — засудили; а командира танка, що віддав наказ — обміняли.Я говорю не про те, що виконавець не є винним. Я говорю зараз про те, як працює система в цілому.

Сучасна влада в росії функціонує за правилами кримінального угруповання.
Один із головних принципів існування кримінального світу — втягнути в злочинну діяльність якомога більше нових співучасників. Щоб були “пов’язані”.

Тоді вони будуть захищати не стільки своїх ватажків, скільки самих себе. ЩИРО.
Влада росії має на меті довести ситуацію до тієї межі, щоб співучасників воєнних злочинів у їхній армії були сотні тисяч. Плюс у цих сотень тисяч військових — мільйони родичів.

А свої намагання уникнути персональної відповідальності вони будуть називати “спасай россию”.
Принаймні так задумано організаторами.
Такою є сама суть злочинної системи.
Цю систему треба досліджувати, щоб перемогти її.

Олексій МАСЛОВ