Чоловік у капелюсі з вишивкою

Был день осенний, и листья грустно опадали.
В последних астрах печаль хрустальная жила.

Чому це йде за мною і продовжує звучати в мені? Прості слова простенького романсу (ще й на чужій мові), що прорвалися раптом із радіо. І я прочитав про Петра Лещенка все, що знайшов. Одним духом переглянув серіал із Костянтином Хабенським у головній ролі.

Він був кумиром половини світу, затьмарив популярністю навіть Шаляпіна. Згадати хоча б «Очи чорные», «Чубчик», «Катится-вертится шар голубой», «Стаканчики граненые», "Все, что было...", «Мое последнее танго». Шал пристрасті, енергії мелодії, віроломний чар простих слів і простого голосу. Пісні про звичні інтимні речі, але виконані з відтінком глибокої сердечної значущості. Бо тільки просте, кажуть японці, може мати навдивовиж насичений смак.

Народжений українцем в Україні, чия перша мова була українська, він жив і співав на Заході. Ніколи не був у Росії, але і в чужій країні, в Румунії, його дістав і замордував НКВД. За особливий голос, за особливу внутрішню свободу, за те, що відмовився прийняти громадянство ссср. «Єслі шляпка гвоздя поднимаєтся с половіци, єє надо забить поглубже», – так їх учив Дзержинський. Так вони й учинили з цим геніальним чоловіком, який співав на сцені в капелюсі з вишивкою.

"Письмо щоденне".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ