"Через лінивство своє..."

Ще раз перечитую листи Василя Стефаника до Андрея Шептицького, які вперше опублікував Олег Купчинський у 221 томі Записок НТШ (1990). Всіх 20 листів (з 4 липня 1930 до 15 вересня 1936 рр. ). Ще від дев'яти листів збереглися лише конверти, з них п'ять написані 1936 року, на штемпелі останнього стоїть дата 12 листопада 1936 р. Сумне читання. Листи диктовані синам, письменник ставив свій підпис. Лише в одному є приписка Стефаника: "Тому, що встидаюся мойого сина, сам пишу ексцеленціє, пішліть мині до Русова 100-то (!) 50 золотих, бо не маю ні ліків, ні дров" (12 вересня 1934).

Зміст всіх листів сливе однаковий, прохання про допомогу.

Я не подав усіх листів у виданні, й не шкодую. Бо у сих листах лиш Тінь великого Стефаника, який "богато поблудив і не зробився тим, чим хотів бути і остався врешті малим і хорим письменником" (10 грудня 1934). Сам Стефаник пояснює такий сумний свій стан "через лінивство своє, бо ніхто мені серед українців дотепер не шкодив" (10 грудня 1934).

Ювілеями не заховаємося від правди: галицькій спільноті письменники не були потрібні. Мудре серце Митрополита все знало, а тому не докоряє Він Стефанику, а мовчки допомагає "на вічне віддаванє"...

Євген БАРАН