Частка янголів
Воду Андрій Ворон пив не одразу («свіжа вода, як свіжий хліб, – недозріла»), наливав у глиняний глек і кидав туди жменю ягід (будь-яких), або розкраяне начетверо яблуко чи інший плід, або декілька кружалець цитрини чи навіть огірка. Казав, що ягода, плід, відірвані від кореня, все ’дно продовжують стягувати собі поживу, себто – і з води тягнуть завислий мул та інші мертві рештки і солі. Себто – чистять воду, м’якшать і віддають їй свою силу. Називав таку воду «оживленою». Вона й смак має інший. Цілий день він доливав глек, а увечері «вичахлі» в ній ягоди і плоди висипав під дерево.
Це про воду. А вино, виявляється, теж можна «оживити», а заодно й охолодити. Достатньо кинути в келих декілька заморожених виноградин. Цей секрет йому відкрили мегрели в Колхіді, коли він там саджав гаї каучукових дерев. Так само, як і «женити» вина, формуючи оригінальні букети, лікувати їх оцтовість і «сопливість», усувати сторонні запахи. Колхідяни навіть мали свою просту «винну» філософію: «Пий вино – це вічність життя. І будь щасливий цим моментом. Бо цей момент – твоє життя». У таборі на Колимі з ним сидів старий біолог, учень Луї Пастера. Розповідав, що вином рятувався Сократ, який із доброї волі підбирав на вулицях Афін трупи померлих від чуми і відвозив на кладовище. Так і не захворів. А ще казав, що від зарази найкращий лік – остерігатися її, але не боятися. І святий Петро в Римі, охопленому пошестю, радив замість гнилої води пити вино. Та й сам великий Пастер казав, що у вині більше філософії, ніж у всіх книгах.
Попри те, що вина дідо Ворон пив мало, зате розумівся на ньому. Робив його і сам. Було густе, непрозоре, мало осад, винний камінь. Казав, що таким і має бути вино з ягід і фруктів, настояне на корінні та суцвіттях. Маленького шкалика було достатньо, щоби збадьоритися після втомливого дня, «звеселити натруджене серце». Перед тим, як випити, жував скоринку житнього хліба. Після того вино відкривало повноту смаку. А доти пляшка чекала відкоркована. «Хай випарується частка янголів», – пояснював із усмішкою.
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника"
Це про воду. А вино, виявляється, теж можна «оживити», а заодно й охолодити. Достатньо кинути в келих декілька заморожених виноградин. Цей секрет йому відкрили мегрели в Колхіді, коли він там саджав гаї каучукових дерев. Так само, як і «женити» вина, формуючи оригінальні букети, лікувати їх оцтовість і «сопливість», усувати сторонні запахи. Колхідяни навіть мали свою просту «винну» філософію: «Пий вино – це вічність життя. І будь щасливий цим моментом. Бо цей момент – твоє життя». У таборі на Колимі з ним сидів старий біолог, учень Луї Пастера. Розповідав, що вином рятувався Сократ, який із доброї волі підбирав на вулицях Афін трупи померлих від чуми і відвозив на кладовище. Так і не захворів. А ще казав, що від зарази найкращий лік – остерігатися її, але не боятися. І святий Петро в Римі, охопленому пошестю, радив замість гнилої води пити вино. Та й сам великий Пастер казав, що у вині більше філософії, ніж у всіх книгах.
Попри те, що вина дідо Ворон пив мало, зате розумівся на ньому. Робив його і сам. Було густе, непрозоре, мало осад, винний камінь. Казав, що таким і має бути вино з ягід і фруктів, настояне на корінні та суцвіттях. Маленького шкалика було достатньо, щоби збадьоритися після втомливого дня, «звеселити натруджене серце». Перед тим, як випити, жував скоринку житнього хліба. Після того вино відкривало повноту смаку. А доти пляшка чекала відкоркована. «Хай випарується частка янголів», – пояснював із усмішкою.
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |