Це була літургія любові
Мене вже другий день часто запитують: «Владико, що ви особисто відчували під час Літургії та отримання Томосу у Вселенській Патріархії?».
Я відповідаю: «Простими словами це не передати, і особливо тоді, коли ти відчуваєш десь далеко в душі історичність та масштабність цієї події. Перш за все мене вразила простота, а за простотою криється смирення і любов, які можна було відчути під час Літургії, під час спільного євхаристійного єднання. Там відсутнє оце «казьонне православ‘я» і помпезність, які нам насадили після 1686 р. Коли ми всі стояли навколо престолу, то я уважно спостерігав за кожними рухами Вселенського Патріарха Варфоломія, за діями митрополитів Константинопольської Церкви. Вони були спокійними, виваженими, тут не було ніякої пихи і гордині.
Я хотів в той час бути максимально зосередженим на Літургії, але часом мої думки відлітали, Господи прости мене грішного, і я думав, що напевно такою була наша Літургія тоді, коли Київська митрополія належала до Константинопольського Патріархату і що з нею зробили за оцих 300 років, не тільки переправляючи книжки і зросійщуючи богослужбову церковно-слов‘янську мову, але й знищуючи наш справжній візантійський обряд.
Патріарх робив усе, щоб нам надати свою увагу, він був по-батьківськи зосереджений, ділив виголоси з нашим Предстоятелем Блаженнішим Епіфанієм та з нами. «Мир усім!» старався виголосити українською мовою і йому це добре вдалося. Я навіть спочатку не зорієнтувався хто цей виголос подав, а це був Патріарх. Це все відбувалося у дуже спокійній атмосфері. Такою і повинна бути Літургія. Була на Літургії ще одна особливість. Коли ми дійшли до поминання Патріарха і Предстоятеля, то кожний з 12 архиєреїв, окрім самих предстоятелів, виголошовував це поминання почергово, а у цей час Вселенський Патріарх брав піднесені йому на блюді чималі «шапочки» від просфор і, зробивши ними хрест над Чашею, про себе, напівголосно, промовляв титул та ім‘я кожного єрарха, які його у той час поминали і йому співслужили.
Нам вручали цю верхню частину просфори, на якій були відбиті грецькі літери ІС ХР і ми, після поминання, клали їх на престолі, кожний навпроти себе, поруч зі служебником, а потім їх можна було спожити, або ж забрати з собою, як це зробив, я бачив, митрополит Галицький Андрій Абрамчук. (Хто коли-небудь в житті споживав просфору, а віруючі це роблять часто, той починав її споживати з відламування верхньої її частинки - «шляпочки»).
У мене і в ці хвилини такого незвичайного дійства виникали асоціації пов‘язані з житієм Іоана Золотоустого, архиєпископа Константинопольського, наступником якого і є Всесвятійший Патріарх Варфоломій. І у той час я подумав, що це своєрідні «іоанозолотоустівські пляцки». А може це і справді уведено було на пам’ять про свт. Іоана Золотоустого? Що я маю на увазі, хоча це можливо і не зовсім так, але факт із житія Золотоустого дуже цікавий. Як відомо, святитель був дуже немічним, через це його голос було ледь чути і він ставав у храмі на те місце, де стояв псалмоспівець, посередині храму, щоб чули всі його прекрасні проповіді. Іоана Золотоустого допікала хвороба - виразка шлунку. Через це він ледь дослужував Літургію і потім жадібно у куточку споживав просфору. Саме із-за цієї причини Золотоустого звинувачували в тому, що він не дотримується літургійного посту, бо вважали, що він їх споживав і перед Літургією, щоб якось вгамувати біль у шлунку.
Даруйте, що я вас усіх відволікаю цією розповіддю, але ця асоціація із просфорою, а точніше з її верхньою частиною, спадала на думку, коли ми, після трьохгодинної Літургії, ховаючись у куточку, теж споживали цей смачний і пісний «пляцок» (дещо вживаю назву на галицький штандарт). Мене вразила та побожність і страх з якою всі - і Патріарх, і грецькі митрополити підходили до причастя. У нас, як правило всі роздробляють Агнець, а точніше ріжуть копієм на квадратні частинки, а тут всі підходили і відламували кусочок Агнця своєю рукою. Під час причастя єрархів так зв. царські врата не закривались і кожний із митрополитів Константинопольської Церкви перед тим, як приступити до причастя, кланявся народу, а тоді повертався і побожно приступав до таїнства. До Патріарха, поки тривало причастя єрархів, можна було підійти і вільно поспілкуватися, зробити світлину, він обов‘язково знаходив для кожного кілька теплих слів грецькою мовою, які ти розумів і без перекладу - Патріарх бажав многих літ, або ж дякував.
Отож бо скажу вам усім словами наших послів від рівноап. Володимира Великого, які їздили в різні краї для того, щоб вибрати віру. І вони, повернувшись з Царгороду, під враженням сказали до хрестителя Руси: «... і повели нас туди, де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі». Так ото і ми з такими відчуттями, давненько (З0 років тому) покинувши мачуху, шукали правдивої своєї давньої Матері й знайшли її, як справді люблячу і уважну до наших страждань та поневірянь і вона нас знову народила до самостійного життя та дала нам паспорт в руки - Томос!».
Митрополит ДИМИТРІЙ (РУДЮК)
Я відповідаю: «Простими словами це не передати, і особливо тоді, коли ти відчуваєш десь далеко в душі історичність та масштабність цієї події. Перш за все мене вразила простота, а за простотою криється смирення і любов, які можна було відчути під час Літургії, під час спільного євхаристійного єднання. Там відсутнє оце «казьонне православ‘я» і помпезність, які нам насадили після 1686 р. Коли ми всі стояли навколо престолу, то я уважно спостерігав за кожними рухами Вселенського Патріарха Варфоломія, за діями митрополитів Константинопольської Церкви. Вони були спокійними, виваженими, тут не було ніякої пихи і гордині.
Я хотів в той час бути максимально зосередженим на Літургії, але часом мої думки відлітали, Господи прости мене грішного, і я думав, що напевно такою була наша Літургія тоді, коли Київська митрополія належала до Константинопольського Патріархату і що з нею зробили за оцих 300 років, не тільки переправляючи книжки і зросійщуючи богослужбову церковно-слов‘янську мову, але й знищуючи наш справжній візантійський обряд.
Патріарх робив усе, щоб нам надати свою увагу, він був по-батьківськи зосереджений, ділив виголоси з нашим Предстоятелем Блаженнішим Епіфанієм та з нами. «Мир усім!» старався виголосити українською мовою і йому це добре вдалося. Я навіть спочатку не зорієнтувався хто цей виголос подав, а це був Патріарх. Це все відбувалося у дуже спокійній атмосфері. Такою і повинна бути Літургія. Була на Літургії ще одна особливість. Коли ми дійшли до поминання Патріарха і Предстоятеля, то кожний з 12 архиєреїв, окрім самих предстоятелів, виголошовував це поминання почергово, а у цей час Вселенський Патріарх брав піднесені йому на блюді чималі «шапочки» від просфор і, зробивши ними хрест над Чашею, про себе, напівголосно, промовляв титул та ім‘я кожного єрарха, які його у той час поминали і йому співслужили.
Нам вручали цю верхню частину просфори, на якій були відбиті грецькі літери ІС ХР і ми, після поминання, клали їх на престолі, кожний навпроти себе, поруч зі служебником, а потім їх можна було спожити, або ж забрати з собою, як це зробив, я бачив, митрополит Галицький Андрій Абрамчук. (Хто коли-небудь в житті споживав просфору, а віруючі це роблять часто, той починав її споживати з відламування верхньої її частинки - «шляпочки»).
У мене і в ці хвилини такого незвичайного дійства виникали асоціації пов‘язані з житієм Іоана Золотоустого, архиєпископа Константинопольського, наступником якого і є Всесвятійший Патріарх Варфоломій. І у той час я подумав, що це своєрідні «іоанозолотоустівські пляцки». А може це і справді уведено було на пам’ять про свт. Іоана Золотоустого? Що я маю на увазі, хоча це можливо і не зовсім так, але факт із житія Золотоустого дуже цікавий. Як відомо, святитель був дуже немічним, через це його голос було ледь чути і він ставав у храмі на те місце, де стояв псалмоспівець, посередині храму, щоб чули всі його прекрасні проповіді. Іоана Золотоустого допікала хвороба - виразка шлунку. Через це він ледь дослужував Літургію і потім жадібно у куточку споживав просфору. Саме із-за цієї причини Золотоустого звинувачували в тому, що він не дотримується літургійного посту, бо вважали, що він їх споживав і перед Літургією, щоб якось вгамувати біль у шлунку.
Даруйте, що я вас усіх відволікаю цією розповіддю, але ця асоціація із просфорою, а точніше з її верхньою частиною, спадала на думку, коли ми, після трьохгодинної Літургії, ховаючись у куточку, теж споживали цей смачний і пісний «пляцок» (дещо вживаю назву на галицький штандарт). Мене вразила та побожність і страх з якою всі - і Патріарх, і грецькі митрополити підходили до причастя. У нас, як правило всі роздробляють Агнець, а точніше ріжуть копієм на квадратні частинки, а тут всі підходили і відламували кусочок Агнця своєю рукою. Під час причастя єрархів так зв. царські врата не закривались і кожний із митрополитів Константинопольської Церкви перед тим, як приступити до причастя, кланявся народу, а тоді повертався і побожно приступав до таїнства. До Патріарха, поки тривало причастя єрархів, можна було підійти і вільно поспілкуватися, зробити світлину, він обов‘язково знаходив для кожного кілька теплих слів грецькою мовою, які ти розумів і без перекладу - Патріарх бажав многих літ, або ж дякував.
Отож бо скажу вам усім словами наших послів від рівноап. Володимира Великого, які їздили в різні краї для того, щоб вибрати віру. І вони, повернувшись з Царгороду, під враженням сказали до хрестителя Руси: «... і повели нас туди, де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі». Так ото і ми з такими відчуттями, давненько (З0 років тому) покинувши мачуху, шукали правдивої своєї давньої Матері й знайшли її, як справді люблячу і уважну до наших страждань та поневірянь і вона нас знову народила до самостійного життя та дала нам паспорт в руки - Томос!».
Митрополит ДИМИТРІЙ (РУДЮК)
| Читайте також |
| Коментарі (0) |