Сторіччя Патріарха
Другий український Патріарх Володимир Романюк - один з небагатьох у всьому християнському світі архієреїв, котрий пройшов ув'язнення в політичних тюрмах та таборах. От ми дивуємося - чому українську церкву не визнають Польська, Чеських земель і Словаччини, Болгарська, Сербська, Румунська, Грузинська. Та як же вони могли визнати, якщо їх очолюють вихованці КГБ і його суверенних соціалістичних філій?! Їм же так мулько визнати українську, яку очолюють то патріарх - племінник Петлюри, то совєтський політв'язень, то цілком совєтський, що порвав з Москвою демонстративно, аж до анафеми включно...
Володимир Романюк мав світське ім'я Василь і був родом з села Хімчин на Галичині і вже у 19 років його вперше засудили - за участь в ОУН. Дали двадцять років. Родичів його заслали до Сибіру, батько помер, а меншого брата російські окупанти вбили при спробі втечі.
1946 року дають другий термін при невідбутому першому - за антирадянську агітацію і пропаганду. Засилають до Магаданської області. 1959 року дозволяють їхати додому і Василь Романюк закінчує богословську курси в Івано- Франківську, а тоді Московську семінарію. Служить на парафіях Галичини, де, зокрема, охрещує В'ячеслава Чорновола. 1970 року виступає публічно на захист арештованого публіциста Валентина Мороза, за що парафію, де він служив, розпускають, а його через два роки арештовують. Комуністи визнають його особливо небезпечним рецидивістом і дають 7 років таборів та 3 роки заслання.
У Мордовії Романюк відмовляється від совєтського громадянства і заявляє про свою належність до Української автокефальної православної церкви, пориваючи таким чином з РПЦ. Це був 1976 рік. Отець Василь Романюк надсилає заяву митрополиту Мстиславу Скрипнику в США з проханням прийняти його в УАПЦ. Певно, це був перший священник української церкви в СССР. Та ще й член Української Гельсинської спілки.
Коли його зрештою випускають їде до Канади, де виступає з лекціями. У квітні 1990 року повертається в Україну, де отримує чернече посвячення з ім'ям Володимир і архієрейську хіротонію. Очолює місійний відділ УАПЦ і навіть мандрує по Далекому Сходу, виступаючи за києвоцентричність української церкви, без оглядки не тільки на Москву і Рим, але й на будь- які інші духовні центри.
З 11 червня по 21 жовтня 1993 року мав титул митрополита Чернігівського і Сумського. І хоча жодного разу у нас не побував, але для чернігівців це честь, що другий Патріарх Київський і всієї України - Русі був обраний саме з таким титулом.
Помер Патріарх Володимир від четвертого інфаркту — з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин.
Похорони Патріарха Володимира стали чорним вівторком для України. Кучмівська влада не дозволила поховати його на території Софії Київської і направила бійців "Беркуту" на похоронну процесію. Багатьох людей побили, українські прапори потоптали, кілька людей померли внаслідок побоїв, навіть погнули жезл митрополита Філарета та митру єпископа Паїсія з Південної Америки. Його поховали при вході до Софії Київської, що ще більше увиразнило і постать покійного і роль української церкви, яка тепер зустрічає усіх відвідувачів головної української святині, не обминеш.
Треба нагадати, що винних так і не було - президент Кучма тоді повертався з пиятики з білоруським диктатором Лукашенком, прем'єру Марчуку різко забаглося оглядати поля Білоцерківщини, залишений "на хазяйстві" віце- прем'єр Роман Шпек не зважився достойно поховати земляка- гуцула. Певно, боявся єврейсько- російського лоббі глави адміністрації президента Табачника та міського голови Косаківського...
Митрополит Димитрій Рудюк пише: "Біля могили Патріарха все менше і менше шанувальників, а пригадується, скільки цією постаттю, нашим святителем, хотіли прикритися, ті, хто був відвертими ворогами стосунків Патріарха Володимира Романюка та тодішнього митрополита Філарета Денисенка (нині Патріарха Київського і всієї Руси-України). Так буває завжди, коли люди нібито Церкви, але далекі від Церкви використовують будь-які ситуації для вирішення своїх меркантильних інтересів".
Я пригадую тільки одну зустріч з Патріархом Володимиром - було це в канцелярії, яка тоді містилася в Іоанно- Богословській церкві Михайлівського Золотоверхого. Він виходив з кімнати і продовжуючи з кимось дискутувати, на порозі повертається до невидимих мені співрозмовників і каже: "Головне, що там скажуть!". Показує виразно на небо....
Василь ЧЕПУРНИЙ
Володимир Романюк мав світське ім'я Василь і був родом з села Хімчин на Галичині і вже у 19 років його вперше засудили - за участь в ОУН. Дали двадцять років. Родичів його заслали до Сибіру, батько помер, а меншого брата російські окупанти вбили при спробі втечі.
1946 року дають другий термін при невідбутому першому - за антирадянську агітацію і пропаганду. Засилають до Магаданської області. 1959 року дозволяють їхати додому і Василь Романюк закінчує богословську курси в Івано- Франківську, а тоді Московську семінарію. Служить на парафіях Галичини, де, зокрема, охрещує В'ячеслава Чорновола. 1970 року виступає публічно на захист арештованого публіциста Валентина Мороза, за що парафію, де він служив, розпускають, а його через два роки арештовують. Комуністи визнають його особливо небезпечним рецидивістом і дають 7 років таборів та 3 роки заслання.
У Мордовії Романюк відмовляється від совєтського громадянства і заявляє про свою належність до Української автокефальної православної церкви, пориваючи таким чином з РПЦ. Це був 1976 рік. Отець Василь Романюк надсилає заяву митрополиту Мстиславу Скрипнику в США з проханням прийняти його в УАПЦ. Певно, це був перший священник української церкви в СССР. Та ще й член Української Гельсинської спілки.
Коли його зрештою випускають їде до Канади, де виступає з лекціями. У квітні 1990 року повертається в Україну, де отримує чернече посвячення з ім'ям Володимир і архієрейську хіротонію. Очолює місійний відділ УАПЦ і навіть мандрує по Далекому Сходу, виступаючи за києвоцентричність української церкви, без оглядки не тільки на Москву і Рим, але й на будь- які інші духовні центри.
З 11 червня по 21 жовтня 1993 року мав титул митрополита Чернігівського і Сумського. І хоча жодного разу у нас не побував, але для чернігівців це честь, що другий Патріарх Київський і всієї України - Русі був обраний саме з таким титулом.
Помер Патріарх Володимир від четвертого інфаркту — з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин.
Похорони Патріарха Володимира стали чорним вівторком для України. Кучмівська влада не дозволила поховати його на території Софії Київської і направила бійців "Беркуту" на похоронну процесію. Багатьох людей побили, українські прапори потоптали, кілька людей померли внаслідок побоїв, навіть погнули жезл митрополита Філарета та митру єпископа Паїсія з Південної Америки. Його поховали при вході до Софії Київської, що ще більше увиразнило і постать покійного і роль української церкви, яка тепер зустрічає усіх відвідувачів головної української святині, не обминеш.
Треба нагадати, що винних так і не було - президент Кучма тоді повертався з пиятики з білоруським диктатором Лукашенком, прем'єру Марчуку різко забаглося оглядати поля Білоцерківщини, залишений "на хазяйстві" віце- прем'єр Роман Шпек не зважився достойно поховати земляка- гуцула. Певно, боявся єврейсько- російського лоббі глави адміністрації президента Табачника та міського голови Косаківського...
Митрополит Димитрій Рудюк пише: "Біля могили Патріарха все менше і менше шанувальників, а пригадується, скільки цією постаттю, нашим святителем, хотіли прикритися, ті, хто був відвертими ворогами стосунків Патріарха Володимира Романюка та тодішнього митрополита Філарета Денисенка (нині Патріарха Київського і всієї Руси-України). Так буває завжди, коли люди нібито Церкви, але далекі від Церкви використовують будь-які ситуації для вирішення своїх меркантильних інтересів".
Я пригадую тільки одну зустріч з Патріархом Володимиром - було це в канцелярії, яка тоді містилася в Іоанно- Богословській церкві Михайлівського Золотоверхого. Він виходив з кімнати і продовжуючи з кимось дискутувати, на порозі повертається до невидимих мені співрозмовників і каже: "Головне, що там скажуть!". Показує виразно на небо....
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |