Будуть макронити і шольцити...
До Києва в гості збираються лідери “Старої Європи” – Олаф Шольц, Емануель Макрон та Маріо Драгі. Є обгрунтовані підозри, що вони будуть переконувати Зеленського у потребі компромісу з московією, і взагалі тиснути на Україну для того щоб завершити бойові дії, “зберігаючи лице” путіна. Позиція очікувана. Починаючи з травня місяця все більше голосів європейського істеблішменту закликає до миру заради миру, а по суті до відновлення звичного бізнесу з кремлем.
Затримуються обіцяні Старою Європою поставки зброї, обговорюється загроза глобального голоду, що переносить вину з москви на Україну, яка не бажає йти на компроміс. Врешті навіть позиція Орбана може бути викликана не лише його орієнтацією на кремль. Угорщина висловлює те, що соромляться прямо сказати інші.
Зрозуміло, що в нас, на щастя, є надійніші союзники. Передусім Польща та Велика Британія, що прагне відновити свій вплив у світі. З США складніше, бо через внутрішній розкол в суспільстві, що ніде не подівся, певну слабкість адміністрації на багато речей реагують з запізненням. Але підтримка України необхідна для збереження статусу світового поліцейського, який стоїть на захисті міжнародного права. Тому є на що опертись і нашій владі у майбутніх переговорах.
Слід поставити питання по-іншому – чи настільки для Києва зараз критична думка франко-німецького блоку. Так, вони члени НАТО – але по суті ця структура мінімально долучається до підтримки України, левова частка – то зусилля окремих держав-членів. Це ж стосується фінансової підтримки. Яка насправді мінімальна на фоні щоденного мільярда доларів, які РФ одержує від експорту нафти. І гроші ці в умовах санкцій, коли мало що можна купити, йдуть на на війну з Україною.
Ми вже мали сумний досвід 7 років Нормандського формату друзів путіна проти України. І зараз козирі на нашому боці. Це Європа зацікавлена, аби транзит енергоресурсів через Україну не припинявся. А у відповідь нас можуть шантажувати лише відкладанням прийому до ЄС. Та це більше символічна, ніж практична річ. Києву треба озброєння, фінансова підтримка тут і зараз, а питання євроінтеграції будемо вирішувати вже потім. Точно не у найближчі місяці.
Отож, постає іспит як для влади, так і суспільства, на яке перша зважає. Треба продовжувати гнути лінію власних інтересів та суб’єктності, вимагати швидкої та реальної підтримки. І нехай наші “союзники” платять за свої потреби, а не використовують Україну як інструмент тимчасового спокою. Бо ж замороження на невигідних умовах не усуне проблему, а лише відтермінує. М’яч на нашому боці, бо ж саме москва більше говорить про переговори. І активність багатовекторних європейців – це теж віддзеркалення планів рф. Недарма годинами Макрон з путіном розмовляє.
Юрій ОЛІЙНИК
Затримуються обіцяні Старою Європою поставки зброї, обговорюється загроза глобального голоду, що переносить вину з москви на Україну, яка не бажає йти на компроміс. Врешті навіть позиція Орбана може бути викликана не лише його орієнтацією на кремль. Угорщина висловлює те, що соромляться прямо сказати інші.
Зрозуміло, що в нас, на щастя, є надійніші союзники. Передусім Польща та Велика Британія, що прагне відновити свій вплив у світі. З США складніше, бо через внутрішній розкол в суспільстві, що ніде не подівся, певну слабкість адміністрації на багато речей реагують з запізненням. Але підтримка України необхідна для збереження статусу світового поліцейського, який стоїть на захисті міжнародного права. Тому є на що опертись і нашій владі у майбутніх переговорах.
Слід поставити питання по-іншому – чи настільки для Києва зараз критична думка франко-німецького блоку. Так, вони члени НАТО – але по суті ця структура мінімально долучається до підтримки України, левова частка – то зусилля окремих держав-членів. Це ж стосується фінансової підтримки. Яка насправді мінімальна на фоні щоденного мільярда доларів, які РФ одержує від експорту нафти. І гроші ці в умовах санкцій, коли мало що можна купити, йдуть на на війну з Україною.
Ми вже мали сумний досвід 7 років Нормандського формату друзів путіна проти України. І зараз козирі на нашому боці. Це Європа зацікавлена, аби транзит енергоресурсів через Україну не припинявся. А у відповідь нас можуть шантажувати лише відкладанням прийому до ЄС. Та це більше символічна, ніж практична річ. Києву треба озброєння, фінансова підтримка тут і зараз, а питання євроінтеграції будемо вирішувати вже потім. Точно не у найближчі місяці.
Отож, постає іспит як для влади, так і суспільства, на яке перша зважає. Треба продовжувати гнути лінію власних інтересів та суб’єктності, вимагати швидкої та реальної підтримки. І нехай наші “союзники” платять за свої потреби, а не використовують Україну як інструмент тимчасового спокою. Бо ж замороження на невигідних умовах не усуне проблему, а лише відтермінує. М’яч на нашому боці, бо ж саме москва більше говорить про переговори. І активність багатовекторних європейців – це теж віддзеркалення планів рф. Недарма годинами Макрон з путіном розмовляє.
Юрій ОЛІЙНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |