Бродський і Стус

Це знову з тієї ночі, коли біль тамувався думками.
Когось, передбачаю, роздратує подальше. Ну то нехай вкажуть на хиби в моїй кволій логіці.

У 1964 році Йосипа Бродського відправили в заслання, доволі-таки м'яке, будьмо відверті.
У 1985 році була спроба висунути Василя Стуса на Нобелівську премію.
У 1987 році Нобелівську премію отримав Бродський.

У 1992 році написав Бродський вірша на “Незалежність України”, в імперській сліпоті етапуючи Стуса в заслання і з того світу, чим в імперськім таки неусвідомленні (поет — і не усвідомлює! Трапляється...) відправляє і себе (навіть власний досвід не навчив нічому (сюди і знак оклику мало втулити) ) потойбіч ґратів. Бо в імперії поети непотрібні.

Подейкують, начебто мулявся Бродський цим віршем, подейкують (а яке тут слово вживеш?), посилаючись на те, що за життя не вносив його до жодної своєї збірки і наче заповідав і після смерти ніде не друкувати, але ж до самої смерти на декількох з дотичними до мистецтва гостями збіговиськах читав його. Читав натхненно.

Юрій АНАНКО