Нобелівка для Марії
10 жовтня 2025 року. Осло. Сотні журналістів, світло камер, дзвін дзвонів ратуші. Виходить представник Норвезького Нобелівського комітету — і озвучує ім’я, що вразить світ.
Марія Коріна Мачадо. Венесуельська опозиційна лідерка. Жінка, яка понад десять років кидала виклик авторитаризму. Вона пройшла тюрми, заборони, погрози, вигнання з парламенту — і не здалась. Її визнали за «невпинну працю з просування демократичних прав народу Венесуели» та «боротьбу за справедливий і мирний перехід від диктатури до демократії».
У 2014 вона стала символом протестів у Венесуелі проти режиму Ніколаса Мадуро. У 2023 році влада позбавила її політичних прав на 15 років — за «лідерство». Але вона продовжила говорити, писати, виступати. Тепер вона — лауреатка Нобелівської премії миру.
Але, як завжди буває у політиці, за сценою — інша сцена.
Того ж дня з Вашингтона гримить відповідь. Представник Дональда Трампа - президента США - пише обурений пост у соцмережі: «Президент Трамп — єдиний, хто зупиняв війни, рятував життя та укладав мирні угоди. Але Нобелівський комітет знову ставить політику вище за мир».
Це не перша подібна реакція. Трампа неодноразово висували на премію — за мирні угоди на Близькому Сході, перемовини з Північною Кореєю та виведення військ. Його союзники вважають, що він мав би бути лауреатом — але “політика перемогла”.
І тут головне питання: що важливіше — фактичні мирні угоди чи моральна позиція?
Марія Мачадо — не президент, не командир армії. Але вона надихала тисячі. Вона продовжувала говорити там, де інших змусили мовчати. Вона не принесла мир одним підписом — але її слово стало зброєю в боротьбі за свободу.І, можливо, саме в цьому — справжня суть Нобелівської премії миру. Не в дипломатії за білосніжними столами. А в тому, щоб надати голос тим, кого хочуть змусити мовчати.
Мир — це не мовчання. Мир — це сміливість.
Іноді — жіноча, тендітна, але незламна. Як у Марії Коріни Мачадо.
Іноді — гучна й скандальна. Як у Дональда Трампа.
А Нобелівська премія миру — вона завжди між цими двома світами. І, схоже, й надалі буде.
50Plus
Марія Коріна Мачадо. Венесуельська опозиційна лідерка. Жінка, яка понад десять років кидала виклик авторитаризму. Вона пройшла тюрми, заборони, погрози, вигнання з парламенту — і не здалась. Її визнали за «невпинну працю з просування демократичних прав народу Венесуели» та «боротьбу за справедливий і мирний перехід від диктатури до демократії».
У 2014 вона стала символом протестів у Венесуелі проти режиму Ніколаса Мадуро. У 2023 році влада позбавила її політичних прав на 15 років — за «лідерство». Але вона продовжила говорити, писати, виступати. Тепер вона — лауреатка Нобелівської премії миру.
Але, як завжди буває у політиці, за сценою — інша сцена.
Того ж дня з Вашингтона гримить відповідь. Представник Дональда Трампа - президента США - пише обурений пост у соцмережі: «Президент Трамп — єдиний, хто зупиняв війни, рятував життя та укладав мирні угоди. Але Нобелівський комітет знову ставить політику вище за мир».
Це не перша подібна реакція. Трампа неодноразово висували на премію — за мирні угоди на Близькому Сході, перемовини з Північною Кореєю та виведення військ. Його союзники вважають, що він мав би бути лауреатом — але “політика перемогла”.
І тут головне питання: що важливіше — фактичні мирні угоди чи моральна позиція?
Марія Мачадо — не президент, не командир армії. Але вона надихала тисячі. Вона продовжувала говорити там, де інших змусили мовчати. Вона не принесла мир одним підписом — але її слово стало зброєю в боротьбі за свободу.І, можливо, саме в цьому — справжня суть Нобелівської премії миру. Не в дипломатії за білосніжними столами. А в тому, щоб надати голос тим, кого хочуть змусити мовчати.
Мир — це не мовчання. Мир — це сміливість.
Іноді — жіноча, тендітна, але незламна. Як у Марії Коріни Мачадо.
Іноді — гучна й скандальна. Як у Дональда Трампа.
А Нобелівська премія миру — вона завжди між цими двома світами. І, схоже, й надалі буде.
50Plus
| Читайте також |
| Коментарі (0) |