Браницький повстанський комітет

До сьогоднішнього дня маловідомою сторінкою нашої історії лишається антибільшовицький повстанський рух в нашому краї у 1918 – 1924 роках . В бурхливих подіях революцій, громадянської війни та національно-визвольних змагань в повній мірі себе виявила розбурхана селянська стихія. Селянські загони, очолювані харизматичними отаманами, виступали на боці різних ворогуючих сторін, нерідко змінюючи свої уподобання.

Історія повстанського руху в с. Браниця Козелецького повіту починається в кінці 1918 року в період загальноукраїнського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки проти гетьмана Павла Скоропадського. Браницька молодь організувалася в загін «Вільного козацтва» у кількості 60-70 чоловік. З наступом військ Директорії загін розпочав активні дії, зокрема арештовував членів партії «Союз хліборобів» - опори гетьманського режиму та інших представників гетьманської влади. Проте влада Директорії УНР протрималася недовго, і вже на початку 1919 року Чернігівщина опинилася під владою більшовиків. Частина Браницького «Вільного козацтва» залишилася на боці УНР і влилася до лав її армії, інші перейшли на бік більшовиків. Деякі не підтримали відкрито жодну сторону і лишилися в Браниці, нічим себе не виявляючи.

Надії певної частини селянства на більшовиків швидко розвіялися з запровадженням так званої політики «воєнного комунізмі» з її продрозкладкою, що фактично перетворилася на грабунок селян, та червоним терором. По селам почали ширитися повстання. Після закінчення 1-ї Світової війни чимало селян повернулося додому зі зброєю і що найголовніше зі знанням військової справи. Ядром новоствореного повстанського загону в с. Браниця стали колишні вільні козаки, отаманом був обраний Панкрат Дем’янович Хижняк. З самого початку загін був гарно озброєний, крім зброї, що лишилася з часів «вільного козацтва» чимало зброї надали й місцеві селяни.

На початку грудня 1919 року група селян на чолі з Хижняком, озброєних гвинтівками, а подекуди й вилами вбили в Браниці 11 представників радянської влади, серед яких і голова сільради Бондаренко. Іншим вдалося втекти до Бобровиці, і від них про повстання стало відомо Козелецькій повітовій владі.

Наступного дня Хижняк скликав збори села, де оголосив, що минулої ночі він та його товариші вбили 11 «окошників» (так називали тих радянських працівників, що займалися мародерством). Ще кілька представників радянської влади було арештовано прямо на зборах і було вирішено їх розстріляти як мародерів і грабіжників. Був на місці розстріляний Сава Полуян – член сільради і батько вбитого вночі більшовика.

Тим часом до Браниці з Козельця вже прямував каральний загін, командиром якого був інший син Сави Полуяна Андрій. Випередивши свій загін на 15 верст, Полуян, сидячи на підводі з карабіном в руках приїхав прямо на збори. Натовп селян розступився і Хижняк, схопивши гвинтівку і прицілившись з коліна, вбив Полуяна пострілом в голову. Коли каральний загін підійшов до села, повстанці відступили до лісу і ніхто з них схоплений не був. Червоні звільнили присуджених до розстрілу своїх симпатиків, які зразу ж вбили батька та брата одного з повстанців – Дмитра Кушніра. Взявши заложників більшовики повернулися до Козельця.

Євген НАСЕЛЕВЕЦЬ,
науковий співробітник Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського

Повністю стаття опублікована в газеті "Сіверщина" за 3 листопада