...Бої тривали другу добу
"У нас нова беерка. Наша 4-та рота заходить посилити десантників. З кожного взводу йде по сім найсильніших бійців. Вихід о 16.00...".
Перед виходом я прочитав молитви. Цю традицію ми започаткували ще на Херсонщині перед складними завданнями.
З нашого неповного взводу на вихід пішло вісім. Решта в резерві. Вже на позиціях виявилося, що десантники чекають, що їх замінять, а не посилять. Через штаби домовилися переночувати спільно.
Ще не настав світанок, як вагнера пішли на перший штурм. Разом з ДШВ хлопці відбилися. Потім ДШВ знялися, а наше ТРО лишилися тримати посадку.А штурми продовжувалися за схемою: накопичення групи вагнерів у полі в соняшниках - прицільний обстріл позицій - штурм.
Арта, мінометка, танк розбирали маленькі нашвидкуруч накопані окопчики. Один за одним почали надходити повідомлення про 300. Поранених один за одним забирали, а решта хлопців тримали позиції і не відходили назад.
Хан, Юрист - контузії, Карась - осколок біля серця. Смайлику, Дракону і Гріфу міна прилетіла майже в окоп і їх посікло осколками. Гріф втратив праву руку і отримав тяжкі поранення. Град надав йому допомогу, витягнув його до місця евакуації, допоміг завантажити його в Кірбі. Почалися прильоти. Кірбі поїхав. Град же лишився пораненим в полі. Артема евакуювали вже іншим рейсом наші медики.
З мого взводу на ногах лишився лише контужений Шухевич.
Дочекавшись наказу, залишки найкращих бійців роти відступили у перпендикулярну посадку на кілька сот метрів. Туди на посилення вже їхали ми - резерв... З мого взводу це було четверо бійців, з яких один вибув з контузією вже першу годину.
Вже починало темніти. Командир роти визначив по два бійці з кожного взводу на передові позиції у посадці. Від нас випало мені з Васею. З флангу посадку тримала 6-рота. Ми ж мали контролювати перпендикулярну посадку, з якої нещодавно відійшли.
Вже почало темніти.
"Займайте позиції!". Які позиції, коли їх немає? Дехто знайшов собі маленькі окопчики. Я ж вибрав товсте дерево і ямку від прильоту.
По нашій посадці, там, де позиції тримала 6-та рота вже тривав бій. Став на коліна, тримаючи автомат, і молився. Розумів, що знаходжуся без укриття і знав, що відбулося з моїми побратимами, які заходили раніше.
Тоді я готувався до бою, а потім до зустрічі з Ісусом Христом. Навіть не можу сказати, що було страшно. Це якесь інше відчуття. Стах смерті - це страх побачити себе, ким би ти міг би стати у задумі Бога, і ким ти так і не став, через свої слабкості і гріхи.
Що я маю змінити у собі, якщо Бог продовжить моє життя? Тоді я пообіцяв присвятити своє життя служінню Богу.
...і Бог дав мені лопату. Її я помітив у сутінках зовсім поруч. Бог не буде мене рятувати, але дає можливість зробити це власноруч. І я почав копати мерзлу землю. Всю ніч я копав і копанням зігрівався від холоду.
В цю ніч командир роти, технік роти з групою добровольців та кількома штурмовиками з ДШВ пішли на старі позиції, щоб забрати тіло загиблого побратима. Вони готувалися заходити штурмом, але позиції виявилися так і не зайняті ворогом. Тіло успішно евакуювали, і побратима згодом поховали з почестями...
Бої тривали другу добу. Наступного дня у полі якраз навпроти моєї позиції до неба піднялася земля. У голову ніби вдарили молотком. Вухо перестало чути. Осколки пішли в дерево. А мене врятували Бог, лопата і окопчик.
Три доби наш батальйон тримав ті срані посадки. Нас змінив батальйон однієї з механізованих бригад ЗСУ. Ці позиції вони втратили менше ніж за добу.
Ті хлопці із моєї роти, які лишилися в строю, продовжили виконувати завдання до середини березня. Ще кілька побратимів з роти загинули...
Цій історії майже рік. Можливо, щось вже стерлося з пам'яті, і мене доповнять ті, хто був у кінці січня - на початку лютого 2023 року у районі посадок Благодатного, Парасковіївки, Залізнянського Бахмутського району. Вже не існує 4-ї роти, хтось звільнився, хтось досі відновлюється, але більшість досі продовжує службу.
Я написав цей пост, бо таких історій десятки, якщо не сотні. І, напевно, сьогодні хтось теж героїчно тримає якусь срану посадку. Хтось витягує з лап смерті свого побратима. З кимось прощаються назавжди. Але більшість вийде, вилікується, відновитися. І знову буде воювати. Бо так воює піхота. Так воює ТРО.
А ще написав цей текст, щоб нагадати собі про ті дні і свою обіцянку перед Богом. Чи виконую я її?
Андрій РИБАЛКО
Перед виходом я прочитав молитви. Цю традицію ми започаткували ще на Херсонщині перед складними завданнями.
З нашого неповного взводу на вихід пішло вісім. Решта в резерві. Вже на позиціях виявилося, що десантники чекають, що їх замінять, а не посилять. Через штаби домовилися переночувати спільно.
Ще не настав світанок, як вагнера пішли на перший штурм. Разом з ДШВ хлопці відбилися. Потім ДШВ знялися, а наше ТРО лишилися тримати посадку.А штурми продовжувалися за схемою: накопичення групи вагнерів у полі в соняшниках - прицільний обстріл позицій - штурм.
Арта, мінометка, танк розбирали маленькі нашвидкуруч накопані окопчики. Один за одним почали надходити повідомлення про 300. Поранених один за одним забирали, а решта хлопців тримали позиції і не відходили назад.
Хан, Юрист - контузії, Карась - осколок біля серця. Смайлику, Дракону і Гріфу міна прилетіла майже в окоп і їх посікло осколками. Гріф втратив праву руку і отримав тяжкі поранення. Град надав йому допомогу, витягнув його до місця евакуації, допоміг завантажити його в Кірбі. Почалися прильоти. Кірбі поїхав. Град же лишився пораненим в полі. Артема евакуювали вже іншим рейсом наші медики.
З мого взводу на ногах лишився лише контужений Шухевич.
Дочекавшись наказу, залишки найкращих бійців роти відступили у перпендикулярну посадку на кілька сот метрів. Туди на посилення вже їхали ми - резерв... З мого взводу це було четверо бійців, з яких один вибув з контузією вже першу годину.
Вже починало темніти. Командир роти визначив по два бійці з кожного взводу на передові позиції у посадці. Від нас випало мені з Васею. З флангу посадку тримала 6-рота. Ми ж мали контролювати перпендикулярну посадку, з якої нещодавно відійшли.
Вже почало темніти.
"Займайте позиції!". Які позиції, коли їх немає? Дехто знайшов собі маленькі окопчики. Я ж вибрав товсте дерево і ямку від прильоту.
По нашій посадці, там, де позиції тримала 6-та рота вже тривав бій. Став на коліна, тримаючи автомат, і молився. Розумів, що знаходжуся без укриття і знав, що відбулося з моїми побратимами, які заходили раніше.
Тоді я готувався до бою, а потім до зустрічі з Ісусом Христом. Навіть не можу сказати, що було страшно. Це якесь інше відчуття. Стах смерті - це страх побачити себе, ким би ти міг би стати у задумі Бога, і ким ти так і не став, через свої слабкості і гріхи.
Що я маю змінити у собі, якщо Бог продовжить моє життя? Тоді я пообіцяв присвятити своє життя служінню Богу.
...і Бог дав мені лопату. Її я помітив у сутінках зовсім поруч. Бог не буде мене рятувати, але дає можливість зробити це власноруч. І я почав копати мерзлу землю. Всю ніч я копав і копанням зігрівався від холоду.
В цю ніч командир роти, технік роти з групою добровольців та кількома штурмовиками з ДШВ пішли на старі позиції, щоб забрати тіло загиблого побратима. Вони готувалися заходити штурмом, але позиції виявилися так і не зайняті ворогом. Тіло успішно евакуювали, і побратима згодом поховали з почестями...
Бої тривали другу добу. Наступного дня у полі якраз навпроти моєї позиції до неба піднялася земля. У голову ніби вдарили молотком. Вухо перестало чути. Осколки пішли в дерево. А мене врятували Бог, лопата і окопчик.
Три доби наш батальйон тримав ті срані посадки. Нас змінив батальйон однієї з механізованих бригад ЗСУ. Ці позиції вони втратили менше ніж за добу.
Ті хлопці із моєї роти, які лишилися в строю, продовжили виконувати завдання до середини березня. Ще кілька побратимів з роти загинули...
Цій історії майже рік. Можливо, щось вже стерлося з пам'яті, і мене доповнять ті, хто був у кінці січня - на початку лютого 2023 року у районі посадок Благодатного, Парасковіївки, Залізнянського Бахмутського району. Вже не існує 4-ї роти, хтось звільнився, хтось досі відновлюється, але більшість досі продовжує службу.
Я написав цей пост, бо таких історій десятки, якщо не сотні. І, напевно, сьогодні хтось теж героїчно тримає якусь срану посадку. Хтось витягує з лап смерті свого побратима. З кимось прощаються назавжди. Але більшість вийде, вилікується, відновитися. І знову буде воювати. Бо так воює піхота. Так воює ТРО.
А ще написав цей текст, щоб нагадати собі про ті дні і свою обіцянку перед Богом. Чи виконую я її?
Андрій РИБАЛКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |