Битва за один окоп
В певний момент росіяни зрозуміли, що їм надто важко утримувати окоп на відстані 2 км від своїх позицій, оточений нашими силами.Вони вислали бойову машину піхоти, в яку позаскакували живі російські морпіхи, котрі тримали окоп.
Ми вже думали, що епічна битва завершена, але за півгодини на горизонті з'явилася ще одна ''беха'', котра, мабуть, їхала забрати мертвих.
Це був божевільний крок з боку ворога. За цей час наша піхота могла вже бути в окопі, озброєна таким озброєнням, для якого дюралюмінієва БМД - це як десерт.
Але доля ''бесі'' приготувала навіть гірший сюрприз. Приїхавши на кинуту позицію, вона підірвалася на міні.
Це тим більш виглядало вироком долі, бо перед цим кілька днів цими місцями постійно циркулювала російська техніка - танки і БМД. Але міну знайшла лише ця машина, приїхавши вже після евакуації залоги з позиції.
Від міни БМД втратила одну гусеницю і пішла крутити круги на місці. Коло неї виростали вибухи - прокинулися наші гармати і міномети.
З бехи на її круговому ходу вискочили і жваво побігли ховатися у окоп двоє солдат. Зброї вони з собою не мали, але у окопі було її вдосталь, багато лишилося від убитих попередників.
Через кілька секунд з БМД виліз ще один боєць. Цей мав пошкоджену ногу, тож пересувався більше навкарачки і тільки чудом уник бути розчавленим своєю ж бойовою машиною, котра вертілася на місці.
Згодом БМД заглохла, а потім наші припинили артилерійський вогонь, щоб піхота підійшла і зробила свою справу.
Підсумки бою були такі, що поранений в ногу росіянин загинув зразу, а інших, здається, потім взяли у полон або застрелили.
***
Сьогодні ракети били по моєму місту, по переповнених моїми спогадами місцях, по тих вулицях, куди я, заснувши, повертаюся кататися до ранку на мотоциклі. Моє місто-дискотека, моє місто-вечірка, з неоновими вогнями, де люди вбрані у чисті кольори, ходять по вулицях під ритм - воно здригалося від вибухів, воно боялося природнім здоровим страхом, і, здається, таки не злякалося понад міру.
Воно йде жити далі; під гирляндами ламп пари сидітимуть за столиками в обіймах одне одного, кур'єри повезуть їжу, світлофори відрахують зворотній відлік.
Київ заростить усі рани цієї війни, як і усіх попередніх. Київ жив тисячі років до того, як на Півночі виникла огидна країна, і житиме ще тисячі - після того, як ця країна зникне.
Ігор ЛУЦЕНКО
Ми вже думали, що епічна битва завершена, але за півгодини на горизонті з'явилася ще одна ''беха'', котра, мабуть, їхала забрати мертвих.
Це був божевільний крок з боку ворога. За цей час наша піхота могла вже бути в окопі, озброєна таким озброєнням, для якого дюралюмінієва БМД - це як десерт.
Але доля ''бесі'' приготувала навіть гірший сюрприз. Приїхавши на кинуту позицію, вона підірвалася на міні.
Це тим більш виглядало вироком долі, бо перед цим кілька днів цими місцями постійно циркулювала російська техніка - танки і БМД. Але міну знайшла лише ця машина, приїхавши вже після евакуації залоги з позиції.
Від міни БМД втратила одну гусеницю і пішла крутити круги на місці. Коло неї виростали вибухи - прокинулися наші гармати і міномети.
З бехи на її круговому ходу вискочили і жваво побігли ховатися у окоп двоє солдат. Зброї вони з собою не мали, але у окопі було її вдосталь, багато лишилося від убитих попередників.
Через кілька секунд з БМД виліз ще один боєць. Цей мав пошкоджену ногу, тож пересувався більше навкарачки і тільки чудом уник бути розчавленим своєю ж бойовою машиною, котра вертілася на місці.
Згодом БМД заглохла, а потім наші припинили артилерійський вогонь, щоб піхота підійшла і зробила свою справу.
Підсумки бою були такі, що поранений в ногу росіянин загинув зразу, а інших, здається, потім взяли у полон або застрелили.
***
Сьогодні ракети били по моєму місту, по переповнених моїми спогадами місцях, по тих вулицях, куди я, заснувши, повертаюся кататися до ранку на мотоциклі. Моє місто-дискотека, моє місто-вечірка, з неоновими вогнями, де люди вбрані у чисті кольори, ходять по вулицях під ритм - воно здригалося від вибухів, воно боялося природнім здоровим страхом, і, здається, таки не злякалося понад міру.
Воно йде жити далі; під гирляндами ламп пари сидітимуть за столиками в обіймах одне одного, кур'єри повезуть їжу, світлофори відрахують зворотній відлік.
Київ заростить усі рани цієї війни, як і усіх попередніх. Київ жив тисячі років до того, як на Півночі виникла огидна країна, і житиме ще тисячі - після того, як ця країна зникне.
Ігор ЛУЦЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |