Безправні на своїй землі. Страйк у Прилуках

Втрачений монополіст

Прилуцький «Білкозин» спеціалізується на випуску штучних колагенових оболонок для використання у виробництві ковбасних виробів, сосисок та інших харчових продуктів (у Польщі, наприклад, виробляється натуральний безпечний колаген зі шкіри прісноводних риб з екологічно чистих водоймищ). Сировинною основою для прилуцьких оболонок є натуральний екологічно чистий білок.

Характерною особливістю прилуцького підприємства є те, що українська влада не змогла свого часу скористатися можливістю зберегти монополістичний статус – він був відданий за безцінь бізнесменам з Росії.

Стосовно нинішнього власника підприємства дещо прояснює ситуацію голова Чернігівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу Сергій ХОБОТНЯ: «За неофіційними даними Прилуцький завод «Білкозин» «розділений» між деякими структурами із західних країн та російським бізнесменом — власником багатьох заводів, у тому числі велетнем «м’ясного» підприємства «Парнас» із Санкт-Петербурга, який спеціалізується на виробництві м’ясопереробної продукції. До того ж цей власник є керівником і російського «Білкозину» у м. Луга Ленінградської області».

За даними російських ЗМІ, проти керівників-магнатів, які «утримують» і Прилуцький «Білкозин», у Росії свого часу була порушена кримінальна справа. Бійцям спецпідрозділу МВС «Зубр» довелося навіть здійснювати силове затримання голови м’ясопереробного холдингу і проводити обшук його офісу. Дії силовиків пояснювали тим, що начебто «Парнас» є ланцюгом структури, яку «кришував» один з пітерських кримінальних «авторитетів». Російські засоби масової інформації саме його називають некоронованим королем і «нічним губернатором» Санкт-Петербурга, йому приписують керівну роль у тамбовському угрупованні, контроль над нафтопереробною сферою у Північно-західному регіоні Росії, постачанням лісу до Фінляндії тощо.

Люди у відчаї

На мітингу минулої п’ятниці біля центральної прохідної «Білкозину» працівники підприємства наголошували на тому, що після попереджувальної акції протесту, яка відбулася 5 травня, керівництво не виконало своїх чергових обіцянок щодо виплати заборгованостей із заробітної плати.

«Профспілки згодні з тим, що колектив у черговий раз обдурили і принизили, — зазначила у своїй промові голова Прилуцької міськрайонної організації профспілки працівників агропромислового комплексу Вікторія КОРОТЯ. — Адміністрація мала в своєму розпорядженні 2 тижні після попередження колективом про страйк, але нічогісінько не зробила для унеможливлення подальшого конфлікту. І справедливо люди вже не вірять адміністрації».

Олександр Купенко, працівник заводу: «З історії ми знаємо, як колись пани заставляли працювати батраків за безцінь, так і зараз теж саме починається. Чи, може, влада наша хоче, аби простий народ повстав проти нових панів та громив їхні маєтки? Отакими діями вони доведуть людей, що з’являться нові Желєзняки та козаки, які стануть на захист простих людей… Ми не просимо зайвого, а вимагаємо те, що заробили».

«Якщо продукція виробляється і успішно реалізовується, то, звичайно, кошти повинні бути спрямовані на виплату заробітної плати тим, хто виробляє таку продукцію», — зазначив народний депутат України Олег Ляшко. «Необхідно здійснити ретельну перевірку щодо того, скільки реально виготовлено продукції за останній період і скільки заробило підприємство коштів», — зауважив Олег Ляшко.

Працівниця цеху №3 «Білкозину» Наталія ІВАНЧЕНКО під час виступу відразу запитала у заступника гендиректора заводу Юрія СТЕПАНІЖОВА про те, скільки за один місяць відвантажили виготовленої продукції, на що керівник відповів: «За квітень, наприклад, ми відвантажили понад 10 мільйонів погонних метрів продукції: 1 мільйон 600 тисяч по Україні і 9 тисяч з гаком — за кордон».
«Ну от, якщо взяти простий розрахунок – 1 погонний метр по 1 гривні, — продовжила далі Наталія ІВАНЧЕНКО, — то виходить, що десять мільйонів ми заробили, то де ж тоді кошти? І чому їх нам не виплачують?» (На заробітну платню працівникам підприємства потрібна щомісяця невеличку частку десятимільйонного прибутку. — Редакція).

Ольга,Тарасенко маляр ремонтно-будівельної дільниці: «Отакими діями адміністрація поставила нас в умови, при яких ми втрачаємо людську гідність, перетворюємося на рабів… І в цих принизливих для нас умовах нас просять приступити до роботи. А за що жити нам та нашим сім’ям? Ми щодня йдемо на роботу, виконуємо все як і належить, а до нас таке нелюдське ставлення… Ми завжди працювали добре, ніколи нікого не підводили, а коли в 2008 році прийшли нові хазяї, то з нас почали знущатися. Перша така атака на нас була – це скорочення штатів. Подумати тільки: в одному цеху з тридцяти відмінних спеціалістів залишили тільки 5… Українську націю завжди гнобили. І вже в звичку увійшло, що ми – українці — це раби, з яких можна вичавлювати останні соки і витягувати жили. Гнуть, гнуть оцих українців до неможливості, а вони вистоюють і роблять, падають і знову встають, і знову роблять…То, може, слід набратися гідності людської та сказати: «Досить знущанню над українською нацією? Два роки нам все тільки й обіцяють та заспокоюють набратися терпіння. То скільки ж можна вже терпіти?»

«Якщо власник не забезпечить повноцінного функціонування підприємства, то треба буде розпочати роботу зі зміни власника — такі безвідповідальні господарі нам непотрібні», — підкреслив Олег Ляшко.
З цим, безумовно, згодні самі білкозинівці, які попрацювали багато років на підприємстві і щиро переживають. У кожного з них сім’ї, які треба годувати.
Чи дослухаються російські бізнесмени до українців, яких через свою політику поставили у жалюгідне становище?

Дружба по-їхньому

Заступник начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Чернігівській області Станіслав ЮРЧЕНКО під час виступу на мітингу підтвердив законність страйку. Але чомусь ніхто не обурився на ті слова? А було чого. Оскільки Кримінальний кодекс України тлумачить, що у разі безпідставної невиплати заробітної плати більше ніж за один місяць настає кримінальна відповідальність. Але схоже, що такі санкції діють тільки на українських господарів-власників підприємств. Позаяк українські закони взагалі не розповсюджуватимуться на підприємства, власниками яких є громадяни Російської Федерації. Іншими словами: роби тут з українцями, що завгодно, виробляй будь-яку продукцію — шкідливу чи ні, ніхто не матиме права перевіряти діяльність російських підприємств, бо кожне таке утворення сприйматиметься як територія Росії, куди місцевим українцям вхід суворо заборонено. Такі ми є.
Мабуть, не випадково «Білкозин» розташований саме на вулиці Дружби народів. Але, на жаль, щиру дружбу, яку пропонують українці, досить часто наш сусід розуміє по-своєму. Як і цього разу…

Володимир Марченко, електромеханік: «Ми повинні стояти на смерть і не відступати. Не піддамося на чергові обіцянки адміністрації. Будемо стояти до переможного кінця. За нами правда!» (Олег Ляшко після цих слів додав: «Не треба на смерть, бо тоді кому гроші потрібні будуть? Стояти слід до кінця, але не на смерть»).

Заступник генерального директора прилуцького «Білкозину» Юрій СТЕПАНІЖОВ, який для улагоджування конфлікту приїхав із Санкт-Петербурга, де постійно мешкає, умовляв колектив приступити до роботи. «Я розумію ваші проблеми, — сказав він у своєму виступі перед колективом, — але якщо ви в найближчі години не приступите до роботи, завдасте збитки підприємству на 3 мільйони гривень. Вже з вівторка-середи вам почнуть виплачувати частково за травень і подальші місяці… Але приступити до роботи слід вже зараз….»
Страйкувальники уважно слухали. Та коли Юрій Степаніжов повідомив, що тільки-но зробив розпорядження про припинення імпортної сировини для виготовлення ковбасної оболонки, яка надходить з однієї із західних країн, страйкарі обурилися. Головний аргумент: почнуть зараз працювати, щоб врятувати підготовлену сировину-масу для ковбасної оболонки, а тоді що ж? Адже роботи у разі відсутності сирцю їм не бачити. Тож працівники підприємства вирішили продовжити страйк до повного виконання їхніх умов.

Тим часом отримали свіжу інформацію: найближчим часом з Росії надійде грошовий транш на часткове погашення боргу працівникам «Білкозину». Чи задовольнить ця виплата страйкарів? Адже багато хто з них такі часткові поступки адміністрації розцінює як кинуті подачки для заспокоєння емоцій. А працівники вимагають не лише виплат у повному обсязі, а й підвищення посадових окладів, які «заморожені» з 1998 року. Також серед вимог колективу є і нарікання на повне нехтування адміністрацією норм охорони праці. На заводі припинилася видача спецодягу, робочого інвентарю, молока у цехах, де шкідливі умови праці.

Сесія Прилуцької міської ради та профспілки підтримують вимоги колективу «Білкозину» і вважають їх законними і такими, які виникли внаслідок байдужого ставлення адміністрації до своїх працівників. Та чи своїх?

Сергій КОРДИК