Батько наснився...

Батько наснився. Отак. Під ранок.
Зовсім без звісток, якийсь байдужий.
Милиці поряд. Присів на ґанок:
- Бачу - і ти вже втомився. Дуже.

- Ти співчувати навідався? Кличеш?
З матір‘ю - як? Таки - поладив?
- Що ж ти такий колючий... тихше...
Я ж тепер - дух.
Простяг... погладив.

- Ти якийсь... наче від мене старіший.
Ми ж і не зналися навіть, такими.
Я, як пішов, то ти був трохи інший...
- Інший? Цікаво - з якого ж то дива?

Ми хіба мали часи на балачку?
Все якось так, як в рабів - по зонах...
Знаю, ви вижили в сорок сьомому.
Далі був хліб і виття Кобзона.

Я так не міг. Я не був вже голодний.
Бунт... він у генах, сам робиш виклик.
Потім ти стогнеш, стоїш, безпорадний,
Але - прямий.
Все - просто. Звиклий.

...Знаєш, а я не живу вже вдома.
І на гробках вже не був шість років.
Тут неспокійно. Давно. Свідомо
Ми у війну ув‘язались. Тож - клопіт...

Ти не повіриш, таки - з москвою,
Просто не мали вже сил терпіти.
Ти там хоч матері менше базікай.
Добре, що не... прилетіла з тобою.

Мабуть - цікаво? Теж хочеш балачки?
Тут розчарую уяву пацанську.
Стерлося нахрін. Лиш сняться болячки
Й лишена сука мастіфа в Луганську.

Тут маю вам щось з новин. Хороше.
Третя донька у нас... вже й школярка.
Правда, на тебе чомусь більше схожа
Так, бува, втне щось, що й небу жарко.

Решта - нормально. Сивий вже трохи.
Робота? Як завжди: ми ж не здаємось.
Книжки? Читаю, а як же... Спортом?
Звісно - займаюсь, девіз - «Невсеремось».

Добре, що ти... залітав, хоч знаєш -
Що тут та як. У нас все - «на краще».
Всім там вітання, від всіх. Подбаєш
Якось про матір. А я тут про наших.

Олександр СОСНИЦЬКИЙ