Автограф, шабля, ікона і пиво Вінграновського

Я й забув, що на цій книжці автограф самого Вінграновського, бо було це наче в іншому житті: просвітянський вечір видатного поета. Схоже, що саме тоді я й автограф отримав.

Випросив я в редактора "Гарту" "Волгу" (з транспортом тоді було туго, а у Вінграновського чи то нога боліла, чи то він паничився) та й привіз класика у музей Коцюбинського - чернігівська "Просвіта" проводила тоді такі творчі зустрічі. Сама по собі зустріч не дуже вдалася, бо Микола Степанович артистично прочитав зо два- три вірші (точно пам'ятаю, що була "Синьйорито акаціє, добрий вечір"), а далі стали одна перед одною вискакувати емоційні жіночки, які замість того, щоб слухати геніального поета, край мали вилити на нього свого єлею, щоб собою похизуватися на фоні улюбленого поета...☺️

Цікаво проте, що коли я приїхав забирати поета з квартири київської на Чкалова - він зустрів мене в розкішному азійському халаті, а під стіною стояла справжня шабля ("тренуюся!"). На стіні була ікона чернігівського святого Феодосія Углицького, на що я й звернув мимоволі увагу та Микола Степанович заперечив:"Ні, то святий Миколай!". Не певен чи я його переконав, але образ Феодосія я таки знав непомильно...

Проїжджали біля станції метро "Лісова" і Вінграновський послав мене за пивом. А грошей дав стільки, що вистачало на півдесятка пляшок, чи й більше. Я здивувався - нащо стільки? Класик строго виповів:"Воно шо - скисне?!". Я виконав його загад...

Що ж до самого роману - він цілком у стилі Вінграновського. Тут не тільки гетьман український і поляки з татарами, але й арабська принцеса, і китаєць У Пі, а літо було таке мокре, що чорні, сірі і руді коти з мокрого поля носили мишей мішками...

На книзі автограф:"Василеві з любов'ю Микола Вінграновський. Київ - травень - 1999 рік".

Василь ЧЕПУРНИЙ