Аргументи Шестовиці: Русь, варяги і Нерусь

На перехрестях історичних паралелей наш оглядач Ростислав Мусієнко.

КОР: „Мовчать гробниці, мумії і кості...” — це я намагаюсь перекладати початок блискучого вірша Івана Буніна, де той доводить, що з глибини віків звучать лише писемні джерела. Але інколи помиляються навіть Нобелівські лауреати. І це переконливо доводить більше ніж десятилітня робота Міжнародної Шестовицької археологічної експедиції, котра продовжує розкопувати поблизу Чернігова древнє поселення вікінгів. Її науковий керівник, кандидат історичних наук Володимир Коваленко якраз і вважає, що, образно кажучи, аналіз фундаментів тисячолітньої давнини каменя на камені не залишає від аргументів прихильників норманської теорії української державності.

КОВАЛЕНКО: Шестовицький археологічний комплекс є унікальним на теренах Центрально-Східної Європи. За розмірами і за своїм значенням він якщо не перебільшує, то не менший, ніж Київський військовий центр цієї доби.

Справа в тому, що вже понад двісті років точаться дискусії між норманістами й антинорманістами про те, хто створив найбільшу державу Центрально-Східної Європи — так звану Київську Русь. Чому так звану? Тому що це назва книжкова. Вона називалася — Русь. Це потім Карамзін для того, щоб структурувати історію, поділив Русь на Київську, Володимирську, Московську і таким чином ввів якусь певну періодизацію. Але цей термін, попри його штучність, прижився. Хоча, повторюю, такого не було. Була або „Русь”, або „Руська земля”.

Так от, племені „русь”, попри всі пошуки археологів, так і не знайшли. І через це прибічники теорії норманізму почали твердити, що слов’яни самі — не державотворча нація. Після створення так званого соціалістичного табору дискусія на цю тему набула політичної гостроти. Виходячи з того, що англійською мовою раб називається „слейв”, тобто слов’янин, дехто почав твердити, що слов’яни можуть працювати тільки як раби, з-під пуги наглядача. Вони нездатні до державотворчої якоїсь діяльності. Тому вони покликали князя Рюрика. Той прийшов зі своїм військом, захопив спочатку Новгород. А потім його правонаступник Олег далі пішов, захопив Смоленськ, Любеч, Київ і створив так звану Київську Русь.

КОР: А якими аргументами керувалися автори цієї теорії? Зрозуміло, вона дуже втішною була, приміром, для гітлерівських ідеологів.

КОВАЛЕНКО: Саме так. Справа в тім, що археологічні джерела до початку 20 століття фактично були невідомі. Окремі розкопки давали знахідки хіба що для імператорських музеїв. Слов’янські масові пам’ятники не розкопувалися. Шестовицький комплекс у двадцятих роках минулого століття активно досліджував чернігівський археолог Петро Смолічев. Найбільші розкопки провів у 50-их роках київський археолог Давид Бліфельд.
Вони розкопали загалом біля 200 поховань, серед яких виявилося біля 20 комплексів явно скандинавських. І тоді скандинавський археолог Арне написав статтю, яку закінчив словами: «Довго йшла дискусія про тих, хто створив Київську Русь. Але не було фактів, крім літописів. І — нарешті — ми знайшли першу скандинавську колонію на Русі”.

КОР: Тобто це був ніби такий міцний цвях, забитий у споруду під назвою „Норманська теорія державності Русі”.

КОВАЛЕНКО: Певною мірою так. Бо, коли починалася дискусія, а починали її академіки Байєр, Герд і Шрецер, німці за походженням (а першим антинорманістом був Михайло Ломоносов), тоді не вистачало фактів. Уся теорія будувалася на „Повісті минулих літ”. І вже на кінець 19 століття антинорманісти заперечили ці факти.

І от розкопки Шестовиці начебто підлили олії у вогонь. Але, повторюю, досліджували тільки поховання. Саме тому 1998 року спільно з Інститутом археології ми розпочали широке дослідження місця поселення. Бо могильник — це одне, а місце поселення — зовсім інше.
І ось тут теорія норманізму почала тріщати по всіх швах.

По-перше, прийшли нормани не на порожнє місце. Вони не заснували, вони захопили слов’янське поселення. Історики дійшли висновку, що фактично на території Східної Європи існувало від 10 до 15 слов’янських протодержавних утворень. І, можливо, як і в Західній Європі, у нас, якби не втручання скандинавського елементу, були б окремі держави. Була б не Україна, Росія, Білорусь, а Сіверщина, Древлянщина, Полянщина з Києвом окремо і так далі. Тобто, півтора десятка державних утворень. Цей процес ішов. Були міста, були столиці, була військова сила, були свої князі відомі — ми їх знаємо багатьох за літописами. І навіть були спроби робити свою монету — місцеве карбування за копіями арабських монет.

Так от, втручання варязького елементу стало не творцем Київської Русі, а тільки каталізатором цього процесу. Варязькі дружини, які займалися грабунком купців на торгових шляхах і міжнародною торгівлею, були багатонаціональними. На півночі влились до них новгородські словени. Прийшовши в Київ, вони швидко корпорувалися з київською верхівкою, з полянами... Рюрик, Ігор, Ольга, Олег — це не слов’янські імена. Хельг, Інгвар, Хельга, Рерік — імена все-таки скандинавські. Але ж далі приходить Святослав. А за ним іде Володимир. Тобто через три покоління відбувається династична зміна. Варяги прийшли сюди. Але далі воїни, залишившись тут, брали собі в дружини місцевих жінок. І слов’янські жінки, образно кажучи, в лоні своєму розчинили оцей скандинавський елемент.

Шестовицький комплекс показує, що вже через три покоління антропологічно оцього скандинавського елементу немає. Але це викликало подив. Як же так? Антропологічно це вже не варяги, а обряд поховання скандинавський. Вони слов’янізувалися. Міста — це були етнічні казани, і оцей скандинавський елемент, показує Шестовиця, вже на середину 10 століття практично слов’янізувався. І на початку 11 століття Шестовиця гине — перетворюється з гегемона Чернігова, з пункту, який його контролював, на прикордонну заставу.

КОР: І на цьому, виходить, закінчилася експансія норманів на теренах нинішньої України.

КОВАЛЕНКО: Фактично, так. Власне кажучи, вже Володимир, захопивши Київ, а ядро його дружини складали варяги, прийшов княжити, а не грабувати його. Тому він сказав — я не дам вам Києва на грабунок, я дам вам за нього викуп. Але дайте мені кілька місяців, щоб я зібрав ці гроші. Але Володимир замість того, щоб збирати гроші, за цей час зібрав зі слов’янських племен дружину. І, коли варяги прийшли за своїми грошима, на стіни вже вийшла слов’янська дружина. Володимир розігнав їх. Вдруге таку ж операцію провів Ярослав Мудрий. Він теж виграв київський престол за підтримки варягів.
Фактично, в епоху Ярослава закінчується доба вікінгів у Східній Європі.

І останнє, що я хотів би сказати... Побутує думка, що Київська Русь — це східнослов’янська держава. По-перше, там були не тільки східні слов’яни. Більше 20 народів — фінно-угорці, балти, варяги були, інші племена, в тому числі хозари. Це було поліетнічне, як сучасна Україна, багатонаціональне державне утворення. І воно стояло на кордоні, далі вже починався кочовий світ, який із часом став мусульманським. Фактично Україна вже тоді була частиною Європи. Ми вступили в Європу тисячу років тому, коли прийняли християнство і перейшли в європейську цивілізаційну систему.

КОР: Вітчизняні історики, безперечно, багато й доскіпливо вивчали генезу української нації, її розвиток у часі. А от паралельну, не менш важливу складову нашої минувшини — генезу української держави — дослідити нерідко не мали змоги. Їм або просто не давали над цим працювати, або нав’язували точку зору зарубіжних фахівців. Тому величезний пласт уречевленої пам’яті, піднятий і в прямому, і в образному розумінні Шестовицькою міжнародною археологічною експедицією, дає дуже важливий матеріал для висновків. І головний із них: ще тисячоліття тому українці вміли захищати свою державність, в тому числі в боротьбі з дуже крутими зайдами, тими ж професійними грабіжниками — варягами.
Щоправда, за часів Володимира Святителя та великого українця Ярослава Мудрого на це знадобилося три покоління...

Ростислав МУСІЄНКО.