Арара

Путін є щонайточнішим виразником московитського менталітету, який ввібрав у себе вепський, іжорський, марійський і т.д. Пам'ятаєте, як він казав, що поставить попереду своїх солдат дітей і жінок і хай посміють українці в Криму у них стрілять?! Так ось, він зовсім не оригінальний - він просто посторив те, що є в традиції російського народу.

Підтвердження - у Сєргєя Залигіна, в його романі "Сольоная падь".

Читаємо: "Арара делалась так. В засаде где- нибудь, скрытно, собирали партизаны вешних ребятишек и стариков. У передних - две-три берданы, заряженные дымным и вонючим порохом, у остальных - обыкновенное дреколье.
В решающий момент лавина эта мчится на противника, оружие у нее одно: "Ур-ра, ур- ра!". Кони топочут, ребятишки визжат, старики рыкают, из всего этого получается другое: ар- ра- ра- о- о!".

Це так роблять червоні. Та не думайте, що інші росіяни, білі - кращі: "Белые идут в атаку, а наперед себя гонят всё тех же стариков и ребятенков! Опять же их!".

Чи ж не жалко малих, якщо вже не шкода старих? Ось російська відповідь: "Ну, а за ребятишек мы нынче не в ответе! Нет! ребятишки, они - дар Божий, вот пущай Бог за их в эту пору и отвечает. Это ему предстоит принять на себя, когда он такую войну затеял".
За 16 томом мемуарів Леся Танюка.

Ось так. Списали все на Бога, а самі - гарні та божі. Як ото Достоєвський казав, що його народ - божий навіть у нечистотах своїх... Чи по-їхньому, в мєрзостях.

Василь ЧЕПУРНИЙ