90 років тому окупанти почали "розкуркулювання"
30 січня 1930 року вийшла постанова Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…». Цей документ запустив на повну процес репресій проти селян, який більшовики назвали «розкуркуленням».
Термін «розкуркулення» займав важливе місце у радянській ідеологічній системі: слово «куркуль» використовувалося як лайливе, у переліку книг для обов’язкового читання школярів були казки і повісті про жорстоких «глитаїв», які «експлуатували бідняків», а за деякими із них, як от історія про піонера Павлика Морозова, «який виступив проти куркульства в особі свого батька і героїчно загинув», ставили спектаклі і знімали художні фільми.
За цією пропагандистською «завісою» радянська влада надійно сховала правду про свою війну із селянством – дрібними приватними сільгоспвиробниками, які не піддалися на маніпулятивні гасла більшовиків.
Плани Леніна та Сталіна про знищення приватної власності і переведення усіх ресурсів, засобів виробництва та матеріальних цінностей під прямий контроль керованої Компартією державної машини наштовхнулися на спротив українського селянства.
Селяни не могли зрозуміти, про яку «свободу» говорять комуністи, якщо їх фактично примушують віддати землю, худобу, реманент у так звану «колективну власність», а також і вирощене ними зерно.
Комуністичні пропагандисти і агітатори виявилися безсилими в тому, щоб зламати раціоналізм хліборобів і «заманити» їх до колгоспів.
Лють Сталіна
Попри те, що ЧК і НКВС арештовували відвертих «противників лінії партії», влаштовували їм показові суди, а багатьох і розстрілювали, українські селяни продовжували саботувати колективізацію і «зривати плани продрозверстки», не виконуючи «норми» здавання хліба державі.
Це розлютило генерального секретаря Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) Йосипа Сталіна.
21 січня 1930 року в газеті «Красная звезда» виходить стаття «До питання про політику ліквідації куркульства як класу», у якій Сталін, по-суті, дає дозвіл на застосування найжорстокіших методів подолання спротиву селян-власників.
«Не можна витіснити куркульство як клас заходами податкового і всякого іншого обмеження, залишаючи в руках цього класу знаряддя виробництва з правом вільного користування землею. Щоб витіснити куркульство як клас, треба зломити у відкритому бою опір цього класу і позбавити його виробничих джерел існування і розвитку. Без цього немислима ніяка серйозна, а тим більше суцільна колективізація села. Це добре зрозуміли бідняки і середняки нашого села, які громлять куркульство і здійснюють суцільну колективізацію. Отже, нинішня політика партії на селі є поворот від старої політики обмеження (і витіснення) капіталістичних елементів села до нової політики ліквідації куркульства як класу», – зазначив Сталін.
«Великому вождю» необхідно було повністю контролювати українське село, як головну житницю, оскільки продаж зерна за кордон мав принести кошти для реалізації сталінського плану «індустріалізації країни Рад».
І вже через тиждень, 30 січня 1930 року, у відповідності до вказівки вождя, з’являться постанова Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах масової колективізації».
Операція «ліквідація»
Відповідно до цієї постанови Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, місцевим партійним органам влади наказали поділити усіх, хто підлягав розкуркуленню на три категорії:
на тих, кого треба ізолювати у концтаборах або розстріляти;
на тих, кого треба вислати у «віддалені місцевості» СРСР;
на тих, кого треба переселити на землі за межами колгоспів.
Повністю текст цієї постанови, як зазначає електронний ресурс Інституту історії НАНУ «Енциклопедія історії України», історики побачили тільки у 2000 році, коли у збірнику архівних документів «Трагедия советской деревни» надрукували копію, передану Архівом президента Росії – Російському державному архіву соціально-політичної історії.
Постанова Політбюро ВКП(б) наказувала:
безоплатно забрати землю і майно у селян, які не захотіли вступити у колгоспи;
60 тисяч куркулів заслати до концтаборів;
150 (без членів родин) тисяч осіб депортувати;
в табори з України відправити 15 тисяч «єдиноличников»;
депортувати з України до 35-ти тисяч куркулів;
майно репресованих підлягало конфіскації;
виселятися із домівок мали і усі члени родин репресованих.
Якщо ж хтось із «куркулів та підкуркульників» захоче залишитися на місці і попроситься у колгосп, то Політбюро КПРС наказувало за ними вести особливий нагляд, а для проживання їм надати «засоби виробництва в мінімально необхідних для ведення господарства розмірах».
Ірина ШТОГРИН, Радіо "Свобода"
Повністю статтю читайте на сайті Радіо "Свобода"
Термін «розкуркулення» займав важливе місце у радянській ідеологічній системі: слово «куркуль» використовувалося як лайливе, у переліку книг для обов’язкового читання школярів були казки і повісті про жорстоких «глитаїв», які «експлуатували бідняків», а за деякими із них, як от історія про піонера Павлика Морозова, «який виступив проти куркульства в особі свого батька і героїчно загинув», ставили спектаклі і знімали художні фільми.
За цією пропагандистською «завісою» радянська влада надійно сховала правду про свою війну із селянством – дрібними приватними сільгоспвиробниками, які не піддалися на маніпулятивні гасла більшовиків.
Плани Леніна та Сталіна про знищення приватної власності і переведення усіх ресурсів, засобів виробництва та матеріальних цінностей під прямий контроль керованої Компартією державної машини наштовхнулися на спротив українського селянства.
Селяни не могли зрозуміти, про яку «свободу» говорять комуністи, якщо їх фактично примушують віддати землю, худобу, реманент у так звану «колективну власність», а також і вирощене ними зерно.
Комуністичні пропагандисти і агітатори виявилися безсилими в тому, щоб зламати раціоналізм хліборобів і «заманити» їх до колгоспів.
Лють Сталіна
Попри те, що ЧК і НКВС арештовували відвертих «противників лінії партії», влаштовували їм показові суди, а багатьох і розстрілювали, українські селяни продовжували саботувати колективізацію і «зривати плани продрозверстки», не виконуючи «норми» здавання хліба державі.
Це розлютило генерального секретаря Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) Йосипа Сталіна.
21 січня 1930 року в газеті «Красная звезда» виходить стаття «До питання про політику ліквідації куркульства як класу», у якій Сталін, по-суті, дає дозвіл на застосування найжорстокіших методів подолання спротиву селян-власників.
«Не можна витіснити куркульство як клас заходами податкового і всякого іншого обмеження, залишаючи в руках цього класу знаряддя виробництва з правом вільного користування землею. Щоб витіснити куркульство як клас, треба зломити у відкритому бою опір цього класу і позбавити його виробничих джерел існування і розвитку. Без цього немислима ніяка серйозна, а тим більше суцільна колективізація села. Це добре зрозуміли бідняки і середняки нашого села, які громлять куркульство і здійснюють суцільну колективізацію. Отже, нинішня політика партії на селі є поворот від старої політики обмеження (і витіснення) капіталістичних елементів села до нової політики ліквідації куркульства як класу», – зазначив Сталін.
«Великому вождю» необхідно було повністю контролювати українське село, як головну житницю, оскільки продаж зерна за кордон мав принести кошти для реалізації сталінського плану «індустріалізації країни Рад».
І вже через тиждень, 30 січня 1930 року, у відповідності до вказівки вождя, з’являться постанова Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах масової колективізації».
Операція «ліквідація»
Відповідно до цієї постанови Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, місцевим партійним органам влади наказали поділити усіх, хто підлягав розкуркуленню на три категорії:
на тих, кого треба ізолювати у концтаборах або розстріляти;
на тих, кого треба вислати у «віддалені місцевості» СРСР;
на тих, кого треба переселити на землі за межами колгоспів.
Повністю текст цієї постанови, як зазначає електронний ресурс Інституту історії НАНУ «Енциклопедія історії України», історики побачили тільки у 2000 році, коли у збірнику архівних документів «Трагедия советской деревни» надрукували копію, передану Архівом президента Росії – Російському державному архіву соціально-політичної історії.
Постанова Політбюро ВКП(б) наказувала:
безоплатно забрати землю і майно у селян, які не захотіли вступити у колгоспи;
60 тисяч куркулів заслати до концтаборів;
150 (без членів родин) тисяч осіб депортувати;
в табори з України відправити 15 тисяч «єдиноличников»;
депортувати з України до 35-ти тисяч куркулів;
майно репресованих підлягало конфіскації;
виселятися із домівок мали і усі члени родин репресованих.
Якщо ж хтось із «куркулів та підкуркульників» захоче залишитися на місці і попроситься у колгосп, то Політбюро КПРС наказувало за ними вести особливий нагляд, а для проживання їм надати «засоби виробництва в мінімально необхідних для ведення господарства розмірах».
Ірина ШТОГРИН, Радіо "Свобода"
Повністю статтю читайте на сайті Радіо "Свобода"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |