500 днів нової влади
І дійсно, яка ж вона нова, ця влада, якщо в липні їй минуло 500 днів? Перші 100 днів, які прийнято відзначати в політиці, ще якось можна порівняти з медовим місяцем. А от 500 — тут уже ейфорія і мед позаду, це вже вимагає якогось звіту. Тож із чим зустріла цей ювілей наша влада і ми, громадяни, які цю владу обрали, найняли для керівництва державою? Влада зустріла цей свій ювілей новими планами на нові ювілеї. Наші співгромадяни, і не лише старшого, а й середнього віку, добре пам’ятають численні проекти, прожекти, плани й програми комуно-радянських часів. Програми меліорації, хімізації, кукурудзації. Ще більш глобальне — продовольча програма, яка вже самим своїм проголошенням мала наповнити порожні прилавки. Нарешті, знаменита програма побудови комунізму, від проголошення 1961 року до завершення у 1980-му.
От щось таке подібне прагне скопіювати нинішня влада вже незалежної і некомуністичної України. Програми і проекти сиплються, як із рогу достатку, термінами розкидаються, не жаліючи. Ось головний диригент парламентської фракції регіоналів Чечетов (до речі, прикріплений до нашої Чернігівщини) спокійно торочить, що вони, регіонали, прийшли «как мінімум, на два срока». Ну, про строки, які в кого були й будуть, — розмова окрема. Напевно, коли прийде нормальна влада, постане питання і про строки для Чечетова, враховуючи його діяння на посаді голови Фонду держмайна. Але ось читаємо про «стратегію розвитку Києва» до 2025 року. В областях плодять подібні «стратегії». Ось чуємо заяви вищих посадовців про намір провести в Україні зимові Олімпійські ігри 2022 року. Що це нереально, навіть якщо віддати під Олімпіаду карпатські маєтки всіх наших президентів та олігархів, — нічого страшного. Де ще він, той 2022-ий! Це вам не Євро-2012, яке тріщить по всіх швах і програма підготовки до якого ніяк не буде виконана, бо вона вже не виконана: менш ніж за рік до чемпіонату континенту вже мало б бути зроблене те-то і те-то.
Вперед, товаріщі!
Другою фішкою влади, окрім «програм», є реформи. От уже що на слуху! Саме про них чи не найбільше говорив Президент
Янукович на прес-конференції в Українському домі 8 липня, отримавши вночі, напередодні свого дня народження, подарунок від нардепів у вигляді однієї з таких реформ — пенсійної. Ось зразок полум’яної риторики Президента: «Що стосується реформ, це той процес, без якого неможливе майбутнє нашої країни. І, безумовно, всі ці реформи, які ми здійснюємо, дадуть позитивний результат і в економіці, і в якості життя людей…Обов’язково ми з часом усе більше відчуватимемо, що країна почала цей рух модернізації, який буде тільки посилювати нашу державу і покращувати життя наших людей». Ну чим не промова дорогого Леоніда Ілліча Брежнєва на двадцять якомусь з’їзді КПРС.
Дорогий Віктор Федорович порахував, що в нашій державі нині, виявляється, вже здійснюється аж 7 реформ. А до кінця року їх стане аж 21. А чого скромничати? Як заявив нещодавно той же Президент, ми реформуємося не просто так, а «з розумом, без крайнощів, на високому професійному рівні, з використанням світового досвіду, а в більшості випадків — з використанням нашого власного українського досвіду».
Що ж, погляньмо неупереджено на деякі вже розпочаті реформи. Про пенсійну нема чого казати, вже стільки говорено. А які ж іще? Одна з основних — податкова. Це Податковий Майдан, тисячі закритих малих підприємств і збанкрутілих підприємців, обкладання поборами всього і вся, аж до весільних подарунків і дитячих наборів цукерок на свята.
Адміністративна реформа? «Скорочення міністерств» збільшило кількість вищих державних відомств на добру чверть. Рядові вихідці з двох донбаських областей «адміністративно реформувалися» на численних посадах у столиці й по всіх областях, у тому числі в нашій.
Судова реформа? Ну, тут усе зрозуміло. Втілено в життя пораду-вказівку, яку Янукович отримав від Президента Кучми, ще будучи губернатором Донеччини: про те, що невгодного губернатору суддю треба просто «підвісити» за одне місце. Нині можливості в колишнього губернатора значно більші, тож можна підвішувати всіх суддів оптом. Наприклад, за кримінальні справи. Це ж так цікаво: суддя, котрий веде резонансний процес, сам має порушену проти нього кримінальну справу. При бажанні ці папери можна й підняти «на-гора». Так що повний апофеоз правосуддя.
Між Намібією і Ботсваною
Результат подібних реформ? Вони відчутні. Ось бодай основне. За даними ООН, Україна посіла 83 місце в рейтингу розвитку суспільства, опустившись за 2010 рік ще на 7 позицій. 80 відсотків українців живуть за межею бідності. Причому за той же рік люди збідніли на 10 відсотків. У світовому рейтингу якості життя наша країна за рік опустилася із 68-го на 73 місце, розташувавшися між Намібією і Ботсваною. Ми на передостанньому 100-му місці зі 101 країни, для яких визначено рейтинг прогресу. Він визначається ООН, Світовим банком, міжнародними аналітичними центрами за сукупними показниками конкурентоспроможності, економічної свободи, рівня корупції тощо. Найбільші падіння за рік за індексом економічної свободи (зі 112-го на 164 місце, в Європі ми тут останні) та індексом сприйняття корупції (з 99-го на 134 місце).
Петро АНТОНЕНКО
Повністю його текст читайте в номері газети "Сіверщина" за 4 серпня
| Читайте також |
| Коментарі (0) |