30 років тому утворено УРП
Дорогі друзі республіканці, вітаю вас усіх із 30-річчям створення першої справжньої політичної партії на базі Української Гельсінської Спілки, партії антикомуністичного, антиімперського спрямування у ще існуючій радянській, комуністичній Україні.
15 травня, в перший день роботи новообраної Верховної Ради за столами реєстрації нам вручали посвідчення народного депутата. Я взяв його до рук – і бачу видрукований напис у ньому: «Товариш Шевченко Олесь Євгенович». Моментально з бридливістю повернув посвідчення реєстраторці: «Заберіть це, я їм не товариш. Я член Української Республіканської партії».
І – о, диво – для мене, єдиного з 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова «товариш»!
Маю тепер цю суперунікальну історичну пам’ятку.
Промине півтора місяці і Верховна Рада прийме 16 липня 1990 року Декларацію про державний суверенітет України, у якій будуть втілені основні положення політичної програми УГС – УРП.
А в жовтні я двічі приносив на засідання Президії Верховної Ради заяву з проханням зареєструвати Українську Республіканську партію – тоді ще Міністерство юстиції цим не займалося. І ось нарешті 5 листопада 1990 року мені вдалося умовити Івана Степановича Плюща включити розгляд нашої заяви до порядку денного Президії. «Ну давайте зареєструємо, скільки ж Олесь буде до нас ходити», - сказав мудрий Іван Плющ, і Президія, в якій більшість була не наша, проголосувала!
З ювілеєм, друзі!
Олесь ШЕВЧЕНКО
30 років тому у складі Львівської делегації брав участь в Установчому зїзді УРП. Фактично у перетворенні УГС в партію.
Це були бурхливі часи саморозвалу комуноСССР і стихії різнонаповненого багатошарового українського національного відродження, яке виривалося на волю, фактично до державності.
Ще був СССР, КПСС і КГБ.
Можна багато писати про ці часи (на жаль споминув учасниками, серед яких було сотні літераторів-журналістів-публіцистів, не так і чисельно), але обійдуся кількома фрагментами, які чомусь частіше спадають на думку про цей зїзд "патріотів-радикалів-антикомуністів".
Так, виступаючи із привітанням від Народного Руху Дмитро Павличко виголосив своє розуміння ролі створюваної першої партії (не дослівно) - мов би ми - Рух, є чисельна сила із багатомільйонною підтримкою, а ви - революційний загін, "то ж ми будемо тримати вас як списа в руках і кидати в атаку на противника, у прорив!".
Коли вже рішення про створення УРП було прийнято, затверджено Програму і Статут, обрано керівні органи, обраний головою партії Левко Лукяненко оголосив телеграму, яка надійшла на адресу зїзду - мовби вітаємо зїзд із створенням першої в Україні альтернативної партії. І підпис КГБ УССР. Зал повигукував-посміявся трохи.
Опісля, вже не будучи членом УРП, я брав участь як гість, запрошений чи відвідувач майже у всіх Зборах цієї партії. При всії її конструктивних рішеннях і чисельних розколах-відколах.
Оглядаючись, вже із врахуванням партійного минулого і станом українських справ на сьогодні, у мене давно визрів висновок-побажання:
Щоб Л. Лукяненко, брати Горині, С. Хмара, ціла плеяда дисидентів, які відсиділи в совкових концтаборах пройшли 1990-2000 роки у одній партії, напрацювали навколо себе у кількасот професійну політичну групу патріотів на центральному і регіональному рівнях яка мала б в українському парламенті 60-120 депутатів, формувала або впливала на формування уряду, впливала на кадрову політику у правоохоронних органах та спецслужбах і впливала на формування фінансових потоків, не давала розростаися корупції.
Названі поважні українські патріоти із високим морально-політичним авторитетом (ніхто інший такого авторитету в Україні опісля не мав і не відомо коли матиме), не тільки б зберегли свій авторитет, а й помножили його і поставили на службу розвитку держави і нації.
Здавалося б нічого складного - просто уступити своїм амбіціям, піти на компроміс із однодумцями, не вестися на псевдооцінки себе чи друзів, не піддаватися нашіптуванні-фронді агентури, не давати ходу ініціативам амбіціонерів чи неадикватним особам, яких завжди було чимало у стихії народного самовиявлення.
Якби зберегли ядро - ядро посилило б їх і рух в цілому.
Адже, як видно, майже нічого не вартували оті "принципові відмінності", які служили чисельним розколам - вони не тільки не допомогли встановленню якоїсь внутріпартійної правди, вони покололи УРП на з десяток шматків, кожен з яких із своєю "мікроправдою" майже нічого не осягнув.
Тільки звели справу на манівець.
Міг би знайти у цій партії своє місце і В. Чорновіл.
Але так не могло бути.
Як багато у наших справах вирішує не так добре написана програма, ідеологія чи статут і як найбільше все вирішують характери, психо-розумові, поведінкові особливості провідних людей і стосунки між ними.
Тож із добрими спогадами та уроками про той сонячний день 1990-го року у Києві у Будинку Кіно.
Сергій ЖИЖКО
Як заступник голови УРП ( М Гориня) з 1994р зазначу, що Сергій Жижко зробив дуже поверхневий аналіз конструктивних рішеннь УРП і причин "чисельних розколах-відколах."
Найперший відкол з УРП зробив С Хмара - ОДИН З НАЙБІЛЬШИХ амбіціонерів який вивів з УРП чимало "неадикватних осіб", утворивши УКРП, Далі М Горинь як голова УРП зміцнив партію і за його головування УРП була найпотужнішою організацією (Секретаріатом УРП в якому працювало 40 чол керувала Тамара Просяник)
Однак після повернення Лукяненка із Канади в Україну знову зайшло до протистояння -хто ж керує УРП -фактичний Голова м Горинь чи Лук'яненко, який вважав УРП " своєю" партією ...Це призвело до того, що на зїзді 1996 р на посаду Голови УРП було висунено протеже Лукяненка Б Ярошинського, а від Гориня -М Поровського.. Шляхом незначних маніпуляцій із підрахунком голосів та чисельності делегацій на зэїзді переміг на 12 голосів Ярошиський? котрий невдовзі виключив із УРП рішенням підконтрольного йому Проводу 12 голів обласних організацій УРП і 46 голів районних організацій? у тому числі і політвязнів М Гориня та Б Гориня . В Овсієнка і Б Ребрика п Розумного і т.д. Це стало початком краху УРП ..
Микола ПОРОВСЬКИЙ
15 травня, в перший день роботи новообраної Верховної Ради за столами реєстрації нам вручали посвідчення народного депутата. Я взяв його до рук – і бачу видрукований напис у ньому: «Товариш Шевченко Олесь Євгенович». Моментально з бридливістю повернув посвідчення реєстраторці: «Заберіть це, я їм не товариш. Я член Української Республіканської партії».
І – о, диво – для мене, єдиного з 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова «товариш»!
Маю тепер цю суперунікальну історичну пам’ятку.
Промине півтора місяці і Верховна Рада прийме 16 липня 1990 року Декларацію про державний суверенітет України, у якій будуть втілені основні положення політичної програми УГС – УРП.
А в жовтні я двічі приносив на засідання Президії Верховної Ради заяву з проханням зареєструвати Українську Республіканську партію – тоді ще Міністерство юстиції цим не займалося. І ось нарешті 5 листопада 1990 року мені вдалося умовити Івана Степановича Плюща включити розгляд нашої заяви до порядку денного Президії. «Ну давайте зареєструємо, скільки ж Олесь буде до нас ходити», - сказав мудрий Іван Плющ, і Президія, в якій більшість була не наша, проголосувала!
З ювілеєм, друзі!
Олесь ШЕВЧЕНКО
30 років тому у складі Львівської делегації брав участь в Установчому зїзді УРП. Фактично у перетворенні УГС в партію.
Це були бурхливі часи саморозвалу комуноСССР і стихії різнонаповненого багатошарового українського національного відродження, яке виривалося на волю, фактично до державності.
Ще був СССР, КПСС і КГБ.
Можна багато писати про ці часи (на жаль споминув учасниками, серед яких було сотні літераторів-журналістів-публіцистів, не так і чисельно), але обійдуся кількома фрагментами, які чомусь частіше спадають на думку про цей зїзд "патріотів-радикалів-антикомуністів".
Так, виступаючи із привітанням від Народного Руху Дмитро Павличко виголосив своє розуміння ролі створюваної першої партії (не дослівно) - мов би ми - Рух, є чисельна сила із багатомільйонною підтримкою, а ви - революційний загін, "то ж ми будемо тримати вас як списа в руках і кидати в атаку на противника, у прорив!".
Коли вже рішення про створення УРП було прийнято, затверджено Програму і Статут, обрано керівні органи, обраний головою партії Левко Лукяненко оголосив телеграму, яка надійшла на адресу зїзду - мовби вітаємо зїзд із створенням першої в Україні альтернативної партії. І підпис КГБ УССР. Зал повигукував-посміявся трохи.
Опісля, вже не будучи членом УРП, я брав участь як гість, запрошений чи відвідувач майже у всіх Зборах цієї партії. При всії її конструктивних рішеннях і чисельних розколах-відколах.
Оглядаючись, вже із врахуванням партійного минулого і станом українських справ на сьогодні, у мене давно визрів висновок-побажання:
Щоб Л. Лукяненко, брати Горині, С. Хмара, ціла плеяда дисидентів, які відсиділи в совкових концтаборах пройшли 1990-2000 роки у одній партії, напрацювали навколо себе у кількасот професійну політичну групу патріотів на центральному і регіональному рівнях яка мала б в українському парламенті 60-120 депутатів, формувала або впливала на формування уряду, впливала на кадрову політику у правоохоронних органах та спецслужбах і впливала на формування фінансових потоків, не давала розростаися корупції.
Названі поважні українські патріоти із високим морально-політичним авторитетом (ніхто інший такого авторитету в Україні опісля не мав і не відомо коли матиме), не тільки б зберегли свій авторитет, а й помножили його і поставили на службу розвитку держави і нації.
Здавалося б нічого складного - просто уступити своїм амбіціям, піти на компроміс із однодумцями, не вестися на псевдооцінки себе чи друзів, не піддаватися нашіптуванні-фронді агентури, не давати ходу ініціативам амбіціонерів чи неадикватним особам, яких завжди було чимало у стихії народного самовиявлення.
Якби зберегли ядро - ядро посилило б їх і рух в цілому.
Адже, як видно, майже нічого не вартували оті "принципові відмінності", які служили чисельним розколам - вони не тільки не допомогли встановленню якоїсь внутріпартійної правди, вони покололи УРП на з десяток шматків, кожен з яких із своєю "мікроправдою" майже нічого не осягнув.
Тільки звели справу на манівець.
Міг би знайти у цій партії своє місце і В. Чорновіл.
Але так не могло бути.
Як багато у наших справах вирішує не так добре написана програма, ідеологія чи статут і як найбільше все вирішують характери, психо-розумові, поведінкові особливості провідних людей і стосунки між ними.
Тож із добрими спогадами та уроками про той сонячний день 1990-го року у Києві у Будинку Кіно.
Сергій ЖИЖКО
Як заступник голови УРП ( М Гориня) з 1994р зазначу, що Сергій Жижко зробив дуже поверхневий аналіз конструктивних рішеннь УРП і причин "чисельних розколах-відколах."
Найперший відкол з УРП зробив С Хмара - ОДИН З НАЙБІЛЬШИХ амбіціонерів який вивів з УРП чимало "неадикватних осіб", утворивши УКРП, Далі М Горинь як голова УРП зміцнив партію і за його головування УРП була найпотужнішою організацією (Секретаріатом УРП в якому працювало 40 чол керувала Тамара Просяник)
Однак після повернення Лукяненка із Канади в Україну знову зайшло до протистояння -хто ж керує УРП -фактичний Голова м Горинь чи Лук'яненко, який вважав УРП " своєю" партією ...Це призвело до того, що на зїзді 1996 р на посаду Голови УРП було висунено протеже Лукяненка Б Ярошинського, а від Гориня -М Поровського.. Шляхом незначних маніпуляцій із підрахунком голосів та чисельності делегацій на зэїзді переміг на 12 голосів Ярошиський? котрий невдовзі виключив із УРП рішенням підконтрольного йому Проводу 12 голів обласних організацій УРП і 46 голів районних організацій? у тому числі і політвязнів М Гориня та Б Гориня . В Овсієнка і Б Ребрика п Розумного і т.д. Це стало початком краху УРП ..
Микола ПОРОВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |