Сутичка з комуністами у Городні

Я б поправив заголовок: не "Сутичка з комуністами", а "Напад на комуністів". Оскільки за "круглим столом" перебувало всього три комуністи із 34 присутніх. Поштовхом до цього зібрання, за словами голови районної ради О.Верхуші, стали критичні публікації в районній газеті про музей. Прикро, що до дискусії були запрошені не всі громадські організації міста. Тому дискусія більше нагадувала гру в одні ворота. Дивним було те, що, "обговорюючи концепцію музею", не було надано слово людині, на яку покладена відповідальність за створення цього музею, - самому директору Михалькевичу.
Музей повинен задовольняти духовні запити всіх поколінь - школярів, молоді, ветеранів, - а не "закликати до дискусій".
"Приходя в музей, посетитель должен окунуться в особую атмосферу, найти кратковременное убежище от агрессии, безобразия и шума внешнего мира" (Кеннет Хадсон).
Визначальним має бути повага до побажань громади, щоб не образити почуття кожного громадянина зокрема.

Безпосередній учасник "круглого столу"
М. Хмеленок

Актив музею?
Сьогодні відбулося так зване розширене засідання громадського активу музею (з 34 присутніх тільки 3 комуністи, з учителів — тільки ті, хто підтримує теперішню владу).
Вів засідання голова районної ради О.І. Верхуша, хоча керівником громадського активу є Смаль О.Г.
Демонструють «фільм» про Городню. Потім — спеціально для Хмеленка —фрагмент з документального фільму, який начебто відображає офіційну точку зору Білорусі на Сталіна і радянську епоху. Насправді, це польський канал «БелСат». І тут не обійшлися без фальсифікації.
Справка из Википедии:
БелСат — спутниковый телеканал на белорусском языке. Создан на основании договора МИД Польши и TVP (Польское общественное телевидение) 23 апреля 2007 года. Польское телевидение получило в 2007 финансовом году из государственного бюджета 16 млн злотых (около 4 млн евро) на подготовку канала к эфиру и начало вещания. Сначала канал будет в эфире 16 часов в сутки — в формате 4-х четырехчасовых блоков. Во внутренней структуре Польского общественного телевидения канал называется TV Białoruś. 26 апреля 2007 Александр Лукашенко заявил, что считает «глупым, бестолковым и недружественным» проект вещания на Белоруссию независимого телеканала из Польши.

Голова районної ради О.І.Верхуша:— Поштовхом до цього засідання був лист ветеранів. Передчасно казати, що це музей. Зроблено тільки капітальний ремонт. Відкритий для відвідування, але це далеко не музей, щоб його критикувати. Це буде навчально-історичний заклад. Не подобається — робіть щось альтернативне. «Хроніка комуністичної інквізиції» — це тимчасова пересувна експозиція, яка діє за розпорядженням президента України.
Лук’яненко Л.Г. пропонує обмежити виступи: «Послухаємо опонентів, а потім задаємо питання».
Першим слово надали Хмеленку М.П., а потім всі нападали на нього.
Депутат Хмеленок М.П.: «Чому керує Верхуша? Це недовіра директору музею?»
Смаль О.Г.: «Це бред про вказівки».
Науковий працівник з Чернігівського історичного музею: «Ця виставка проїхала по всій Україні»
Зацаринна Г.В. (процитувавши абзац з моєї статті про окупаційний наступ музеями): «Це добре чи погано, що ми оспівуємо борців? Хмеленок незалежність чомусь вживає в лапках».
Лук’яненко Л.Г.: «Ми є українці чи якійсь інтернаціонал? У нас все національно знищувалось. Не було жодної книги без надпису БФ. Не давали жити українцям і до революції. Письменники були змушені писати російською мовою. Ми не маємо право називати Вітчизняною війною Другу світову війну. Ми не могли захищати Батьківщину. Бо ми Вітчизни не мали. Німці не оголошували війну Україні. Верховна Рада України ухвалила закон про геноцид української нації. Деякі політичні сили не знають історії і не хочуть знати. У Городні була тюрма. Українці умирали з голоду. Німецьку окупацію витіснила московська окупація. Жуков видав указ про виселення всіх українців в Сибір. Але наша ідея свободи перемогла рабство».
Депутат від КПУ Шарудило М.О.: «Як бути іншим національностям?»
Лук’яненко Л.Г.: «Ми є титульною нацією».
Лепень В.Ф.: «Нехай Хмеленок скаже, що особисто зробив для музею, які пропозиції вніс. Ось такий парадокс: моя теща пишалася медаллю від влади, яку проклинала».

Жук О.Ф.: «Я є безпосереднім учасником змагань 90-х років. У 60-ті роки всі архіви про події на Дніпрі були вилучені з області і потрапили в Москву. Тих людей, кого було знищено, ми не знаємо».
Лук’яненко Л.Г.: «У нас ще є величезна кількість документів».
Сенчук (кореспондент «Сіверщини»): «В кожній сільраді є списки бойових втрат. Є Центральний архів в Подольську».
Гречуха М.Ф., ветеран війни: «Чому Ви поїхали навчатися в вищий навчальний заклад до окупантів і скільки це Вам коштувало?».
Лук’яненко Л.Г.: «Це коштувало моїм батькам».
Овсієнко В.В.: «Я політв’язень. Привіз вам фільм про Василя Стуса. Я з Житомирщини, с. Ставки. В Інтернеті є моя стаття «Етап на Соловки»».
Івусь М. (історик-краєзнавець, м. Київ): «Музей — це інструмент пізнання історії. Німці не відреклися від того, що зробили. Є Бухенвальд. Досить вже воювати. Деякі політичні сили не дають нам будувати державу».
Бірюк Л.: «Я є членом парламенту ОБСЕ, яка прирівняла сталінізм до фашизму. Я передаю в музей талони моїх батьків на холодильник та інші речі за 1990 рік».

Примак Г.Г.: «Я не лізу в історію, в чому мене звинуватила Смаль О.Г. Історія — це боротьба, і історію пишуть переможці» (слова Наполеона). Так було завжди. Це не справа голови районної ради займатися музеєм. Є багато інших важливих справ. А Ви, Ольга Геннадіївна, при всіх владах знаєте, чого хоче начальство».
Депутат від БЮТ Петро Верхуша: «Хмеленок звинувачує мене, що я нападаю на Бабаєва. Ми, навпаки, хочемо розмістити його похоронку. Ми також пропонуємо провести конкурс серед учнів на краще знання рідного краю. Нехай Хмеленок надасть нам матеріали про героїв Радянського Союзу, ми розмістимо».
Вчитель історії Кухаренко Світлана Миколаївна: «Я хочу, щоб Ви послухали мене уважно, а не так, як дивилися фільм. Ми повинні гордитися такими дисидентами. Дивіться, ось тема з підручника: Всевладдя Комуністичної партії».

(Ця комп’ютерна презентація неодноразово демонструвалася в Будинку культури і є в мене на диску.)
Если музей незавершён, то почему его начали не с почитания погибших земляков, а с охаивания всего, что сделано старшим поколением. Если музей незавершён, то зачем туда водят детей смотреть камеру смертников? Нам заявляют, что, мол, есть Бухенвальд, Освенцим, есть печи. Но «забывают», что это мемориальные комплексы, и в других местах не устанавливают крематории. На сегодняшний день даже в Бухенвальде от бараков остался только выложенный булыжником фундамент, который указывает на место, где были постройки. Около каждого — мемориальная надпись. У детей должно быть счастливое детство. А вы их пугаете камерами. По-другому уже разучились воспитывать? Заслуженные учителя Украины и заслуженные работники культуры нам открыто заявляют: «Нечего показывать дуракам незавершённый музей. Мы должны гордиться, что у нас есть такие сыны и дочери Украины». Ведь недавно они говорили: «Потрібно запалити ленінські іскри у кожному серці». Ни один песенный конкурс не обходился без песни о Ленине, иначе коллективу выставлялся минус .

Павленко С., кореспондент «Голосу України»: «Тут диспутує знання і незнання, 1-й клас з 11-м. Є музей, він на правильному шляху. Навіть туристичні маршрути можна відкривати. Бо ніде немає такої камери. У музеї є й радянський час. Це тільки початок. Як може людина визначити правдивість, якщо вона жодної книжки не прочитала? Я не знав про голод. Не мав можливості дізнатися».
Лепень В.Ф, учитель історії: «Марк Блок закликав бачити людей у минулому. Як можна серед великих товстосумів знайти українців? Воно й так було, й так було, а я сам повинен вибрати. Хотілося б знати, а який був той режим німецький. Але тільки в 11-му класі».
Вчитель історії Верешко Тетяна Юр’євна: «Хочу подякувати Михалькевичу, що пускав у музей. Учні кожного разу питають, чи підемо ще. Ми повинні подякувати за те, що є куди повести. Мої учні ще не бачили камери».

Зацаринна Г.В., завуч гімназії: «Я хочу подякувати всіх гостей, що відклали свої справи, не порахувалися зі своїм здоров’ям і допомогли нам розібратися в наших проблемах, в яких ми самі не спромоглися розібратися. За те, що компетентно посадили дискусію на своє місце. Розібратися без звинувачень і підколок. Дивуюся, як люди пишуть, що не треба дітей водити. Не треба оберігати дітей від страшної правди. Я вдячна директору музею, що він допускає нас до цих експонатів. Ця епоха страшна. Це великий наш земляк. Левко Григор’євич — це втілення отої страшної епохи. Він 25 років віддав ідеї».
Плотникова В.В., учитель історії: «Дуже соромно за статтю і за наш політичний бомонд. Ви відірвалися від молоді. Чому б дітей не долучити до цієї справи?».

Богдан А.М., міський голова: «Коли музей був у підвалі, не було дискусій. Якщо хтось скаже, де тут брехня у цих експонатах, ми знімемо їх. Мене дуже образила стаття Хмеленка. Будемо толерантними. Ми хочемо повернутися в Радянський Союз? Робіть референдум. 98 % буде проти. А музеї при комуністичній владі були правдиві? Життя нам дане Богом. Прадіда мого розкулькулили. Що, голоду не було? Давайте не читати все по книжках з історії КПРС. Революція була в 17-му році. Що ми мали в 34-му році? 17 років незалежності — це дуже маленький час. Наше місто зараз стало краще? Хто керував? Комуністи? Ніхто не забороняє говорити російською мовою. Якщо людина не знає мови країни, у якій він живе, то це або гість, або окупант. Це К.Маркс сказав. Я, як міський голова, вибачаюся за образу Левка Григоровича».
Величко, консультант: «Публікації Хмеленка — це така чудова реклама. У кожного своя правда. Люди розумні, самі зроблять висновки, якщо будуть бачити перед собою документи. Давайте проголосимо клич: Подаруй музею свій експонат».

Лук’яненко Л.Г. (представляючи свої книжки, які він дарує вчителям історії і бібліотекам): «Світопогляд — це наші думки, які переробляє наш мозк. Я думав, що на Чернігівщині 10 чоловік боролися за самостійну Україну. Ось книжка С.Павленка «Опозиція на Чернігівщині». Ремболович боровся за самостійність України, де тільки міг. Цей чоловік віддав Україні більше, ніж я. Можете зняти мою експозицію, а помістити його. Це боротьба за існування нації. Він прочитав більш 400 сторінок Карла Маркса пам’ятає, на якій сторінці Маркс казав: «Стріляти, стріляти, стріляти!». Ось 4-х-томник про Великий голод в Україні. Камера має бути — це факт городнянської дійсності».
Депутат від КПУ Хмеленок М.П.: «Ви тут так гарно виступаєте за правду, навіть книжки роздаєте. А чому Ви не роздаєте книги українського історика з Канади Віктора Поліщука?».