Чи винувате дзеркало, що у нас пика крива?

На відміну від часів радянщини з вигуками в під’їздах «Оселедці дають!», тепер торгівельні полиці завалені продуктами, а ті ж обдерті під’їзди будинків — рекламою. По-котячому облизнувшись хоча й на муляжну, але ковбасу ціною 35 — 110 гривень, переконуємось, що доступніше нам на базарі хрін…

Нас, пенсіонерів, у країні 14 мільйонів, а щоб дати кожному по 800 гривень пенсії на місяць, потрібно 11,2 мільярда гривень! А де їх узяти? На елеваторах України сьогодні лежить 52 млн тонн збіжжя урожаю 2008 року, а спожити, як би не старались, українці більше 6 млн тонн не в змозі. У світі нараховується десь 1 млрд людей, які голодують, гинуть без хліба, а ми не здатні торгувати зерном! Бути заводчиком, фермером, торгівцем — треба мати неабиякий талант. Талант — явище спадкове, а спадкодавців розстріляли Лєнін і Сталін, у той час як люмпенство з його невмінням працювати, патологічним ледарством, пияцтвом дало декілька поколінь добрих їдоків, які покинули землеробство.

На нашому поколінні нинішніх пенсіонерів є вина в тому, що ми допустили таке божевілля — не виховали у своїх нащадків тяги до землі. Щоб довести їх до городу попрацювати, треба наймати конвой, та й чи не втечуть вони звідти, як ми всі тікали з колгоспного кріпацтва в міста?

Анатолій ЛИСЕНКО,
с. Сахутівка
Корюківського району