Головна › Новини › Невідома Україна
Фрума Хайкіна: «Наказую розстріляти!»
22-Лют-09 2561 0.0 0
Дружина Миколи Щорса Фрума Хайкіна прожила після його смерті ще 58 років

12 січня 90 років тому Богунський полк 1-ої Української радянської дивізії під командуванням Миколи Щорса зайняв Чернігів. У його рядах гарцював на коні й Іван Васильчиков, майбутній отаман Галака.
Командир полку Микола Щорс доповідав штабу 1-ої Української радянської дивізії: «1-им Богунським полком з боєм взято Чернігів. Захоплені 2 тридюймові гармати, багато кулеметів, гвинтівок та ін. Крім того, взята автомобільна колона і панцерний та бойовий дивізіони...»
Увечері чернігівці на міській площі вітали богунців. Миколі Щорсу було вручено стрічку з написом: «За хоробрість товаришу Щорсу від товаришів червоноармійців 8-ої роти». Нині ця стрічка знаходиться у фондах музею Збройних сил СРСР у Москві.
Через деякий Микола Щорс загине від пострілу чекіста, як зараз вважає більшість істориків.

Наказ – розстріл!

А тепер хотілося б розповісти про дружину Миколи Щорса – Фруму Юхимівну Хайкіну.
Для червоного терору та знищення ворогів більшовицького режиму радянська влада створила ЧК – «чрезвичайную комісію», яку очолив Фелікс Дзержинський. У містечку Унеча, що на Стародубщині, ЧК очолила Фрума Хайкіна, котра народилася 1896 року в Новозибкові. Її преторіанською гвардією стали китайці, казахи та представники інших національностей, що були зібрані Тимчасовим урядом для будівництва залізниці.
Про її жорстокість залишилися спогади:
«Фрума Хайкіна — невеличкого зросту, чорненька, худенька, сміливий і енергійний командир — гроза буржуазії. Вона жорстоко розправлялася з ворогами радянської влади. Достатньо їй було дізнатися про неприйнятний настрій білогвардійця або буржуя-експлуататора: "Розстріл!" — наказувала Фрума. І китайці цю місію виконували безвідмовно», — пише один з учасників громадянської війни. Розстрілювала Фрума Єфимівна не тільки ідейних ворогів революції, а й багатих селян (які вперто не бажали віддавати свого вирощеного зерна) інтелігенцію.
Восени 1918 роки Тефі – відома російська поетеса та гумористка, Аверченко – відомий російський сатирик, театральний критик та гуморист і ще декілька осіб оформили в Москві належним чином документи на виїзд з Радянської Росії до Києва. Проте місцеві органи влади за загальним розпорядженням більшовицького уряду користувалися такими повноваженнями, що подібні документи не тільки не гарантували, що начальство прикордонного пункту дійсно пропустить тих, котрі від'їжджають на Україну, — вони не гарантували навіть того, що це начальство залишить їх у живих. Знищивши їх за своєю волею, місцеві представники влади навіть не перевищили б своїх повноважень; про незаконну конфіскацію майна годі й говорити.
Виїжджати з Росії Теффі і Аверченко довелося через Унечу. Про те, з чим вони зіткнулися в Унечі і як там працювала Хайкіна, написали вони обидва. Аверченко в своєму пародійному листі до Леніна стисло і весело написав так:
«Ти тоді ж віддав наказ затримати мене на ст. Зерновий, але я зовсім забув тобі сказати перед від'їздом, що поїду через Унечу. Не чекав ти цього?
До речі, спасибі тобі. На Унечі твої комуністи прийняли мене чудово. Правда, комендант Унечі — знаменита курсистка товариш Хайкіна спочатку хотіла мене розстріляти. — За що? — запитав я. — За те, що ви в своїх фейлетонах лаяли більшовиків». Я ударив себе в груди і закричав скривджено: «А ви читали мої самі останні фейлетони?» «Ні, не читала». — «Ось те-то і воно! Так годі тоді говорити!» А що "годі й говорити", я, зізнатися, і сам не знаю, тому що в останніх фейлетонах — ти пробач, голубчику за різкість — просто писав, що більшовики — шахраї, вбивці і маровихери... Очевидно, тов. Хайкіна не зрозуміла мене, а я її не переконував».

(«Дружній лист Леніну від Аркадія Аверченка»).
За спогадами Теффі, Фрума Юхимівна за день до зустрічі з ними спалила заживо російського генерала, той провозив зашиті в чемодані «керенки». Загалом же, за спогадами очевидців, вона знищила в Унечі близько 200 військових, що намагалися проїхати в Україну.

Хая в шкіряних штанях

У цей час в Унечі з’являється молодий красень Микола Щорс, який починає формувати нову військову одиницю. Біля нього крутиться багато жінок. Одна з них Есфірь Рогг — перший начальник політвідділу дивізії, одеський політпрацівник з підпільним стажем. У дивізії вона пробула недовго — її відкликали. За деякими недостовірними даними, в революцію вона пішла за романтикою пригод і не витримала випробувань часом. В оточенні молодих, красивих і енергійних чоловіків захопилася наркотиками і до 1920 року стала наркоманкою. Подальша її доля невідома. Чи, наприклад, медсестри Соня Алтухова та Антоніна Розенблюм.
Проте наступні події повстання новосформованого полку ім.Богуна, яке виникло не в останню чергу завдяки жорстоким діям Хаї (розстріляла багатьох з повстанців) та було направлено проти неї та її китайців, зблизило двох командирів.
«Увечері 21 вересня в політвідділі зібрався весь командний склад. До доповіді готувався М.Щорс. Нарада ще не почалася, як раптом тишу селища розрізала кулеметна черга. Почулися постріли гвинтівок. У Богунському полку почався заколот. Бунтівники оточили приміщення політвідділу, штаб полку, увірвалися до кабінету М.Щорса, оголосивши його заарештованим. Щорсу пощастило втікти через вікно. До 23-ої години бунтівники розгромили ЧК, заарештували декількох командирів, захопили штаб полку, вокзал, телеграф, розігнали ревком, зруйнували залізничну колію, а також послали делегатів до німців і гайдамаків із запрошенням зайняти Унечу». Повстання було придушено, причому головну роль у цьому виконала Фрума: вона кинула гранату прямо у натовп повстанців, після чого зникла.
Після придушення проблем більше не було. Фрума Юхимівна приєднується до Щорса і разом з ним рушає в похід на Україну – очищаючи кулями та вогнем землю від «ворогів комунізму».
Про те, як вона робила це в сусідніх Клинцях, збереглися спогади клинцівського краєзнавця П.М. Храмченка (книга "Мої Клинці"):
«За спогадами моїх близьких і знайомих людей старшого покоління, після звільнення Клинців від німців і гайдамаків революційний порядок в посаді встановлювала дружина Щорса – Фрума Хайкіна (Щорс). Це була рішуча і смілива жінка. Вона роз'їжджала в сідлі на коні, в шкіряній куртці і шкіряних штанях, з маузером на боці, який при нагоді пускала в справу. Її називали в Клінцях “Хая в шкіряних штанях”. Першого ж дня під її керівництвом виявили всіх, хто співробітничав з гайдамаками (тобто з гетьманським урядом, що керував Україною під час німецької окупації 1918 р.) або співчував їм, а також колишніх членів Союзу Російського Народу (СРН) і розстріляли на Горіхівці, на поляні за міським садом. Кілька разів поляна спливала кров'ю ворогів народу. Знищувалася вся сім'я, не щадили навіть підлітків. Тіла розстріляних людей були поховані зліва від дороги на Березці, де в ті роки закінчувалися будинки посаду. Так починалася громадянська війна!»
Попутно Фрума стає дружиною Щорса і народжує від нього дочку – Валентину.
Фрума Юхимівна перебуває біля Миколи аж до його смерті. 30 серпня 1919 року її чоловіка було вбито.

Професія — вдова командира

Неочікувано овдовіла Хайкіна вирішила за краще спішно тікати подалі від цього клубка – до самої Самари – під абсолютно безглуздим приводом необхідності поховати Щорса так, щоб петлюрівці у разі можливого відступу Червоної Армії з України не виявили його поховання і не поглумилися над його тілом.
Пізніше вона працювала головним чином «вдовою Щорса». У 20-их – на початку 30-их рр. Хайкіна створила з щорсівських ветеранів значний рух.
У інтерв'ю Радіо «Свобода» 2002 року А. Дроздов, «московський журналіст» і «нащадок Миколи Щорса», говорив: «Але звернення [Сталіна в 1935 р.] до Щорса — це не сліпа фантазія, не натхнення якесь. Щорс ніколи не пропадав як герой громадянської війни, і, задовго до того, як на нього звернули увагу в Кремлі, існував щорсівській рух, який, до речі кажучи, організовувала вдова Щорса. Це рух бійців 44-ої дивізії, тобто
Семенівського партизанського загону, 12-ої дивізії, яке, наскільки я пам'ятаю, до початку 30-их років об'єднувало десь близько 20 тисяч осіб. Вони регулярно збиралися. Була група активу. Ініціатор і організатор цієї справи — дружина Щорса Фрума Юхимівна Ростова. Вона працювала в Народному комісаріаті освіти».
Далі був фільм Довженка і канонізація Щорса на державному рівні – все за наказом Сталіна – і для Хайкіної настав хлібний час. У 1937 — 1938 рр. вона присутня на репетиціях опери «Щорс» — стежить за якістю виконання. У 1942-му вона разом з дочкою Валентиною напучуватиме Щорсівську дивізію, що направляється після розгрому і приведення до ладу воювати на Сталінградський фронт.
Л.Якубов, ветеран цієї дивізії, згадує: «Після важких боїв весною 1942 року в районі Старого Оскола наша Щорсівська дивізія опинилася в оточенні. З нього вдалося вийти з великими втратами, після чого дивізія була направлена на вкомплектовування в Приволзький військовий округ, в місто Бариш Ульянівскої області, де протягом декількох місяців і готувалася до нових боїв. У цей період в її полках були вдова М.Щорса Фрума Юхимівна Ростова-Щорс і її дочка Валентина. Вони були присутні на червоноармійських зборах і мітингах, виступали з розповідями про бойове минуле легендарної дивізії. Воїни з великою увагою слухали їх розповіді і перед відправкою на Сталінградський фронт дали клятву примножувати героїчні бойові традиції дивізії».
Вже з 30-их років вона жила під псевдонімом «Ростова» (Ростова-Щорс) замість колишнього прізвища Хайкіна (Хайкіна-Щорс).
Коли саме і чому вона визнала за краще так «русифікуватися», треба дивитися по документах.
Померла у серпні 1977 року в Москві. Там же й похована.

Олександр ЯСЕНЧУК

При підготовці матеріалу використано інформацію
Незалежного міського порталу Унеча http://unecha.org та інтернет-сайту Унеча погляд з Південно-Сахалінську http://www.radimich.narod.ru






Коментарі (0)
avatar