Прабабуся і саксофон –найцінніше, що лишилося у дев’ятирічного Кості

— Хочеться ще протягнути на світі, — каже 70-річна Олександра Нестеренко з Мени, — щоб Костика ще підростити хоть трішечки.
Костик — правнук, якого вона самостійно доглядає. Важка доля цієї жінки: у 44 роки від невиліковної хвороби помер її чоловік, який працював журналістом. Пізніш, у 33-и роки, пішла з цього світу її дочка Тетяна, залишивши двох діток – Іринку та Максима. З часом діточки виросли, і ось у родині щастя! Ірина як матір-одиначка народжує Костика. Та недовго вона втішалася малям: за місяць до того, як йому виповнилося два роки, мама гине у автокатастрофі. Пізніш, у другому класі, Костя написав мамі листа — його у портфелі знайшла Олександра Петрівна: «Люба, дорога матусю! Я тебе люблю і дуже за тобою скучив. Я візьму найкращих квітів і принесу тобі 23 червня, я обов’язково приїду до тебе. Я тебе люблю і буду завжди любити...».
Живуть вони у квартирі. Будинок розташований у центрі Мени. Заходжу у двір разом з Тетяною Підлипською – керівником громадської приймальні партійної організації ВО «Батьківщина» у Менському районі. Двір оточений хлівами жителів будинку, до деяких прив’язано собак. Підіймаємося сходами, стукаємо у двері, бо дзвінок не працює. У квартирі нас зустрічає прабабуся Олександра Приймаченко, молода, як для її звання. Її правнуку Кості Тетяна Михайлівна вручає пакет подарунків від БЮТу.
На дивані повно надутих повітряних кульок, під стелею примостилося ще дві – вони надуті гелем.
— Сьогодні у Мені відбувся районний конкурс «Крізь терни — до зірок», — пояснює прабабуся. — Костя грає на саксофоні, там виступав і йому ці кульки подарували. Ще до них дали альбом і цукерки. Він, до речі, уже був лауреатом цього конкурсу.
Одна з кульок упала з дивана на підлогу.
— Не наступіть на шарик, — каже малий. Він вчиться у музичній школі і на моє прохання грає музичну тему Фулея «Історія кохання». Для цього він вмикає програвач дисків і по нотах доповнює музику.
— Серце у нього хворе, — розповідає прабабуся, — у 2,5 роки зробили йому операцію у клініці Амосова. Добре, що безкоштовно. Постійно йому ліки даю, воджу на огляди до обласних лікарів, від уроків фізкультури він звільнений.
Вільний час Костя проводить по-різному: ходить до дідуся Саші, сина Олександри Нестеренко, гратися на комп’ютері та з кішкою, а ще у нього у дворі багато друзів.
— Як же Ви виховуєте Костю? – питаю Олександру Петрівну.
— Для того, щоб виховати нормально Костю, я не рахуюсь ні з чим. У музичну школу ходить з другого класу, кожного дня, саксофон йому важкуватий — так я йому в школу і носила, і на тачці возила, а ввечері додому прийдемо, а уроки не роблені. Сідаємо за уроки. Ще він займається бісероплетінням. Шкода, що здоров’я у мене уже не те. Взагалі важко, але приємно, коли він слухняний, хочеться зробити йому побільше добра.
По вихідних Костя ходить у біблійну школу.
— Буваєш неслухняним? — питаю у Костянтина.
— Буваю! — каже хлопчина, і починає гратися з повітряними кульками.
Весною Костя поїде на прослуховування до Ніжинського музичного училища, мріє стати музикантом.
Олександр ЯСЕНЧУК.
Менський район.