Колонка політичного оглядача

Олег Обушний є близьким політично до націоцентричної позиції «Сіверщини» — може, найбільше з чернігівських обласних посадовців. Він є заступником голови обласної ради і керівником обласної організації «Нашої України», але редакцію цікавлять не його посади, а його оцінки політичної ситуації.
Тому ми й запропонували йому стати політичним оглядачем «Сіверщини». А Олег Олексійович узяв і погодився. Як він тепер буде викручуватися, щоб постійно писати свою колонку, — не знаємо. Але сьогодні — перший коментар.

Тож представляємо нового співробітника: політичний оглядач «Сіверщини» Олег Обушний.

Пушкарі гублять Україну

Сьогочасну політичну колотнечу з розвалом демократичної коаліції, з блокуванням біло-голубих і білих з сердечками, з ситуацією навколо російсько-грузинської війни, коли влада України не має єдиної позиції, — все це важко зрозуміти без історичних паралелей.

…Гетьман України Іван Виговський вирішив вивести козацьку націю з-під московської руки. Переможна Конотопська битва — московське військо розбите вщент, їхня кіннота вже так ніколи і не відродилася як рід військ. Князь Трубецькой — у полоні. Цар готується тікати з Москви з усім двором у Кострому.
Але полтавський полковник Пушкар виступає проти гетьмана, а знаменитий Сірко б’є татарські улуси. Ідея Виговського про Руське князівство похована в першу чергу українським розбратом, а потім вже — польською пихою та московською маніакальною ідеєю — панувати над усім світом.

У братовбивчій війні Виговський перемагає заколот Пушкаря, але більшість козацьких полковників і старшин не ставлять для себе пріоритетне завдання – визволення України, а вимагають у гетьмана збільшення своїх маєтностей та влади. Тим часом польська шляхта висуває свого ставленика – Павла Тетерю, а Москва – Івана Брюховецького. Вхід до Європи не відбувся.

Гетьмана Виговського було страчено, а Україна аж до Мазепи так і не робила більше спроб вийти з московської кабали. Братовбивча війна розгорталася з новими обертами, що переросла для нашої держави в суцільну руїну.

Зайве говорити, що та давня ситуація дуже нагадує сьогоднішню. Але ж нація має вчитися на історичних помилках. Інакше знову наступимо на ті ж історичні граблі.