Обкурені Вєркою

Мудрі люди давно вже з іронією ставляться до всіляких відзнак і нагороджень. Закономірну іронію викликало й чергове нагородження й відзначення Президентом до річниці незалежності. Ми вже звикли, що при цьому й при попередніх главах держави до числа Героїв України, орденоносців, титулоносців, поряд з дійсно достойними людьми, потрапляє чимало таких собі. Цього разу подібне враження викликало присвоєння найпочесніших артистичних звань – народних артистів України — трьом особам: Ірині Білик, Михайлу Поплавському та Андрію Данилку, більш відомому глядачам як комічний персонаж Вєрка Сердючка.

Не хочу нічого поганого сказати щодо Ірини Білик. Десять з лишком років тому вона стрімко увірвалася в український шоу-бізнес нехай і простенькими, але непоганими й популярними піснями. Правда, від того часу вона якось загубилася в тусовці інших поп-зірок. Що не заважає її команді (а сам по собі співак зараз — ніщо, він представляє потужну шоу-бізнесову структуру, команду) скромно називати пані Ірину «найкращою співачкою України». Попри те, що отак само називають не менш як п’ять співачок: це, окрім Білик, також Таїсія Повалій, Ані Лорак, Наталка Могилевська і новенька зірочка —Тіна Кароль. Цікаво, що всі вони, окрім хіба що Лорак, давно вже дружно перейшли на російський спів, ці заслужені й народні України.

Окрема розмова — про Поплавського. Безумовно, геній шоу-бізнесу. Саме цього явища, котре давно вже замінило таке поняття, як просто естрада, спів. Роль клоуна у співі Михайла Михайловича нітрохи не обтяжує, навпаки, він купається в ній. І такі теж потрібні. От тільки погано, що все це подається не в жанрі пародії, а власне співу, з яким у співаючого ректора явні проблеми. Такий, з дозволу сказати, голос надибаєш «пачками» на кожному застіллі. А хтось же може подумати, дивлячись на телеекран, що так і треба, отак можна «співати». Тому ректору доречніше було б дати звання не народного артиста, а заслуженого працівника культури, якщо він його ще не має.

Але найбільший розголос — від «онароднення» Вєрки Сердючки. Вона й так народна, примітивно-народна, ця колишня провідниця вагона, а нині невідомо хто. Я не хочу зараз утягуватися в дискусію стосовно того, що Вєрка своїм образом ганьбить українську націю, через що дехто приштампував їй прізвисько — Смердючка. Я про самий рівень. Гумор Вєрки мені вже років з десять просто нецікавий. До речі, починаєш розуміти, чому український гумор деградував, принаймні на телеекрані, де домінує російськомовна попса в гуморі, далека від кращих зразків тої ж справжньої російської естради. Нова іпостась Вєрки — співачка — теж, врешті, не дуже цікава. Це особливий жанр, оті «лапца-дри-ца, гоп-ца-ца», жанр застілля, базарів і облуплених електричок.

Тим дивніше було прочитати в газеті «Бульвар Гордона» (в № 34), що, виявляється, відзнака Вєрці—Данилку не лише давно заслужена, а й запізніла. Цитую: «Врешті-решт, за плечима Данилка всілякі гран-прі і нагороди міжнародних конкурсів, друге місце на Євробаченні-2007, приз журналістських симпатій Євровізії 2007, близько чотирьох тисяч концертів, повноцінні тури по США, Німеччині, Росії, сім успішних альбомів і так далі...» Правда, діє такий список?

А тепер спробую заперечити, довести ось таку тезу: популярне, модне, врешті масове — абсолютно не означає, що це завжди й неодмінно цінне, добре, корисне. Бо якщо йти за такою логікою, то одними з найцінніших, найкращих речей на планеті треба буде визнати — куріння, алкоголь, а останнім часом і наркотики. Тут вам і тисячі п’яних «концертів», і тури по означених і десятках інших країн у вигляді тонн отруйного зілля, тут і перемоги на всіляких «конкурсах», адже, якщо порівняти, скільки людей роблять ранком гімнастику чи легкі пробіжки, а скільки — жеруть цигарки чи горілку, то порівняння — самі знаєте, яке. Щодо курива, то це взагалі якийсь психоз нації і людства. Так що в суспільстві, обкуреному нікотином, не варто дивуватися обкуреності Вєркою.

Але й не варто вважати це достойним відзнак і нагород. Втім, стосовно відзнак — давно вже все відомо. Читай перше речення...

Петро АНТОНЕНКО. [r]