Ходіння селянина по муках

Споконвіку при різних суспільних ладах у всіх державах родина, яка збудувала собі оселю, вважалася власником цієї оселі, і ніхто не мав права втручатися в заволодіння спадщиною. Найвищим органом влади в селі була сільська рада, яка знала все про всіх членів своєї громади. Моя тітка, відчуваючи себе погано, прийшла до сільради і написала заповіт дочці своєї сестри.

Та останні два роки почали в українських селян відбирати хати на тій підставі, що вони вже не є власниками своїх хат.

Ми теж занепокоїлися. Прийшли до сільради, де нам заявили, що дійсно хата нам уже не належить, тому що вона не належала й тітці, бо та не оформила спадщину у бюро технічної інвентаризації. А коли і хто її оформлював від революції і до 90-их років?
Тож довелося робити технічний паспорт на оселю. Для цього треба було з’їздити в БТІ, написати заяву, заплатити 347 гривень і чекати місяць, поки приїдуть і обміряють. Звичайно, ніхто не приїжджає, тож довелося заливати на 120 гривень бензину в машину і везти в село міряльника, який зробив свою справу за 4 хвилини.

Через місяць треба знову йти до БТІ і забирати паспорт, якщо він готовий. З ним треба йти до адвоката, бо державний нотаріус у районі тільки один, і до нього довжелезна черга, де можна вмерти від штовханини та лайок.

Адвокат, майже не дивлячись у той паспорт, каже: «Все зробимо вам за 600 гривень». Відійшовши від шоку, через кілька хвилин людина питає: «За що?» Адвокат пояснює: «1% від вартості садиби, це 180 грн, бо спадкоємець не встановлений». (Хоча є заповіт). «Хата ваша оцінена у 18 000 гривень». (Хоча за неї і 1000 гривень не дають, бо вона хитається від вітру).

Спитали в БТІ: «Чому так оцінили хату?» Жіночка поважно відповіла: «Вашу хату оцінили добре. Могли оцінити і в 60 тисяч». Виявляється, в БТІ зацікавлені, щоб той 1%, котрий вони беруть від вартості садиби, був якнайбільшим. А в цьому їм допомагає закон, який встановив вартість одного метра квадратного житла і в селі, і в місті однаковою.

А далі адвокат продовжує: «За те, що я напишу заяву, – 300 гривень, бо нижче нема розцінки. Більше можу запросити – десь близько 500 гривень, такі розцінки є». Ще треба сплатити суду 30 гривень, ще 80 гривень за щось у БТІ. Це все треба сплатити отому банку. І пальцем показує на комерційний приватний банк, що видніється за вікном.

Заповнити типовий бланк у суді, вписавши до нього два прізвища – власника і спадкоємця, – це менше хвилини.

До суду треба приїздити на слухання, а потім через два тижні – за рішенням. З рішенням суду треба йти до БТІ в погоджений день.
Тобто виходить, що людині з глухого села або з іншого міста треба приїздити до цих районних чиновників, навіть якщо вони будуть лагідні і уважні, 5 – 7 разів. Хто це витримає!?

У селі верховною радою має стати сільська рада. Вона повинна мати право давати свідоцтво про спадщину (в суперечливих випадках – суд). На основі цього свідоцтва БТІ приймає до розгляду заяву спадкоємця, заповнену ним у сільраді (типовий бланк), разом з квитанцією про сплату за послуги БТІ, здійсненою через найближчу пошту або ощадну касу. БТІ протягом нехай 3 – 6 місяців зробить технічний паспорт і перешле його до сільради.
Не треба нотаріусів, адвокатів, приватних банків і майже не треба судів. Гроші такі-сякі отримає сільрада і витратить їх на потреби громади.

[b]