Конституцією — в обличчя

Ще в березні 2005 року, коли я працювала вихователем Сосницької спецшколи-інтернату для глухих дітей, ми з деякими колегами створили первинну організацію Конфедерації Вільних профспілок України. Згодом — ще одну в Загребельській школі нашого Сосницького району. А потім утворили районну організацію цієї профспілки, головою якої обрали мене. Ми одразу ж поінформували про це директора школи-інтернату Миколу Петровича Грищенка. Але він привселюдно, на зборах колективу, заявив, що визнає лише стару профспілкову організацію, а нашу — ні. І додав, що вільна профспілка може утворюватися лише з дозволу управління освіти обласної держадміністрації. На жаль, позиція управління виявилася такою ж, як і у директора.

Директор школи-інтернату почав залякувати членів нашої незалежної профспілки.

Відкритий конфлікт стався, коли він не захотів відпускати мене в Київ на один із заходів профспілки. Врешті я звернулася за захистом до обласного
управління освіти і науки. Але замість захисту отримала догану від начальника управління А.Заліського. Він повністю став на бік директора.

Я звернулася до суду. Після тривалих розглядів Апеляційний суд Чернігівської області ухвалив рішення, що догана є незаконною, а обласне управління освіти і науки повинно відшкодувати мені моральну компенсацію.
Хочеться звернутися до людей з тим, щоб вони поважали одне одного. А коли когось ображають, переслідують, щоб люди добивалися захисту своїх прав.

Лариса БАТОГ, голова обласної організації Вільної профспілки освіти і науки.

* * *

Редакція звернулася до авторки з проханням прокоментувати ці події.

— Ларисо Миколаївно, чому виникла потреба створювати альтернативні існуючим профспілкові організації?

— Тому що та стара профспілка в багатьох питаннях показала себе безініціативною, нездатною захистити права працівників.

— З якими питаннями ви зверталися до керівництва навчального закладу щодо захисту прав працівників?

— Ми, як і існуючі профспілки, насамперед прагнули укласти з адміністрацією закладу трудову угоду.

— Це те, що традиційно називають колективним договором?

— Так, угода між адміністрацією і колективом, інтереси якого представляє профспілка. У таких угодах обумовлюється, що адміністрація зобов’язується дбати про умови роботи людей, безпеку праці, виробничу санітарію, належну оплату праці, оздоровлення працівників, організацію культурного дозвілля. Але директор школи навіть не став розмовляти з нашою організацією на ці теми, не те що укладати якісь угоди.

— Ви пробували звернутися з цими ж питаннями до обласного управління освіти?

— Неодноразово. Але нас там просто ігнорують.

— На підставі яких законів, нормативних актів діють незалежні профспілки в Україні?

— Насамперед це гарантовано статтею 36 Конституції України — право на створення профспілок та гарантію їх діяльності. Назву також два міжнародні документи, які мають таку ж правову силу, як і Конституція, а в якомусь розумінні навіть більшу. Бо ці міжнародні документи ратифіковані Українською державою. Це конвенції Міжнародної організації праці №№87 і 98 від 1948 року про свободу об’єднання і захист права громадян на організацію. Там чітко записано: «Працівники можуть створювати профспілки без будь-якої різниці між ними», а також: «Створення профспілок не вимагає жодного попереднього дозволу».

Нарешті, існує Закон України «Про професійні спілки та права і гарантії їх діяльності».

— Ви намагалися довести правоту, захистити права членів вашої профспілки з посиланням на ці документи?

— Так, намагалася. Директор школи жбурнув мені ці документи конвенції, закони й Конституцію прямо в обличчя.