Домашній музей

Олександр Іллюшко із с.Данилівка Менського району відвів частину власної хати під домашній музей. Звісно, назвати це зібрання музеєм поки що важко, це скоріше колекція старожитностей переважно радянського періоду. Олександр демонструє до 100 різноманітних грамот – комсомольських, Героїв Праці і т .д., а ось у кутку заховався й сам вождь – В.Лєнін, поруч на полицях розміщені всілякі предмети побуту данилівців, починаючи від прядки та вишитої сорочки і закінчуючи алюмінієвим доміно, грамотами ударників праці УРСР та різноманітними грошовими одиницями, що були в обігу на початку 90-их. Привертають увагу також різноманітні вимпели періоду комуністичного режиму та довоєнний патефон і музична скринька. У кутку кімнати можна помітити старовинні ікони.

— Навіщо тобі все це? – питаю я в Олександра (до речі, мого однокласника). — Ти ж постійно у Росії, на заробітках?

— Я хочу, щоб мої діти знали, як ми колись жили.

У планах Олександра — переорієнтація музею на більш краєзнавчий лад та пошук матеріалів з життя односельців. Потрапити до домашнього музею нині можуть тільки друзі Сашка.

Цвяхи з церков

Олексій Солтан дуже не любить офіційної назви свого села.

— Його перейменували комуністи у 1936 році на Жовтневе, а воно завжди було Баба! Так його люди й знають.
Олексій Михайлович — прихожанин місцевого храму Української православної церкви Київського патріархату. Немало працював він над розбудовою храму, а точніше — перетворенням приміщення дитячого садка на храм архістратига Божого Михаїла.

— У 1963 році комуністи розкидали нашу церкву, батько казав: «Ми останні, хто буде її пам’ятати». Я заперечував, казав, що буду пам’ятати її і я. Аби зберегти пам'ять про зруйновану церкву, я і почав допомагати впорядковувати храм УПЦ КП, адже до війни в нашому селі була церква УАПЦ. Ночами працював, іконостас зробив, загорожі, електрику провів.

Пан Олексій також збирає старожитності, є в його колекції старовинні ікони, гроші, різноманітні предмети побуту. Нещодавно його пограбували, вкрали частину монет.

— Що ви будете робити з колекцією? – поцікавився я в Олексія Солтана.

— Жоден колекціонер не забирає колекцію із собою на той світ. Частину передам до музею, ще кудись. Ікони на свята приношу до церкви, а потім забираю їх назад. Бо, залиш їх тут, відразу ж покрадуть.

Одною з «фішок» колекції є цвяхи з церков сіл Баба та Велике Устя. Ці старовинні церковні цвяхи є вікном у той світ, коли церкви ще стояли над Менським краєм і не були понищені «червонопузими».

Довоєнна гімнастерка

9 травня можна було побачити в Бабі, як старшокласники місцевої школи крокували до пам’ятника загиблим односельцям у роки Другої світової війни у справжній військовій формі та зі справжніми нагородами. Форма та нагороди належать Олександру Супруну — викладачу предмету «Захист Вітчизни» у місцевій школі.

— Форму з армії привіз, де служив у ракетних військах, — розповів Олександр Супрун, — гімнастерка від мого діда залишилася. Ще перед війною він повернувся з армії та віддав її бабусі, а потім пішов на війну й загинув…Гімнастерку я зберіг, трохи підновив, і ось тепер у ній ходить школяр, а ще я її одягаю, коли виступаю з військовими піснями у районному будинку культури.

Медалі поприносили місцеві жителі, вони в них залишилися від героїв, що вже померли.