«Сіверщина» і «Кримська світлиця»: народжені в один рік

Якщо уважний читач пам’ятає, спеціальний кореспондент „Сіверщини”, мандрівник Олександр Волощук має багаторічну традицію – разом з друзями відзначати Великдень у Криму, на горі Мангуп. Рік нинішній не став винятком, але цього разу Олександр не обмежився Мангупом, програма його 10-денного перебування на Кримському півострові була більш насиченою.

Відразу зазначу: на дорогу від Чернігова до Криму я не витратив жодної копійки, і зовсім не тому, що їхав автостопом. Просто 18 квітня в Сімферополі проводили свій черговий матч футболісти чернігівської „Десни”, і керівництво футбольного клубу надало фанатам і вболівальникам чотири безкоштовні автобуси. Але відвіданням виїзної гри „Десни” мій візит до Сімферополя не обмежився. Відразу по прибутті до столиці Криму я завітав до редакції „Кримської світлиці” – єдиної на півострові україномовної газети. „Сіверщина” і „Кримська світлиця” – газети-однолітки, обидві народились 1992 року. Навіть більше того: перший номер „Сіверщини” вийшов у світ 7 грудня, а „Кримської світлиці” – в останній день року, 31 грудня. Через фінансові негаразди газета кілька разів була на межі закриття, але зуміла „виплисти” з безгрошів’я і зараз міцно тримається „на плаву”, впевнено дивлячись у завтрашній день. Колектив редакції очолює Віктор Качула, родом з Любешівського району Волині. До Криму він приїхав після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка, де, до речі, навчався разом з головним редактором „Сіверщини” Василем Чепурним і навіть разом з ним жив в одній кімнаті в гуртожитку. Тож, як бачимо, „Сіверщина” і „Кримська світлиця” мають багато спільного.
— Найважче було в перші роки, — розповів Віктор Качула. Нашу газету не бажали визнавати чиновники різних рангів, поливали брудом російськомовні видання. Але державницького курсу ми ніколи не змінювали і не змінимо. Коли лідер кримських комуністів Леонід Грач обіцяв дати роботу, високу зарплату і пенсію всім мешканцям півострова, якщо Крим приєднається до Росії, то ми писали, що це – облуда... За це нас ненавиділи, ображали, погрожували, виганяли редакцію з приміщення. У кіосках „Кримську світлицю” намагались якомога менше продати і побільше списати. Але ми не здавалися, бо вірили: комуністична брехня все одно випливе на поверхню. Так воно зрештою і сталося.
Сьогодні газета виходить не тільки в друкованому, а й в електронному вигляді – в Інтернеті, завдяки грантовій підтримці Посольства США в Україні, а також допомозі Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка в Америці, Фундації ім. І.Багряного (м.Арлінгтон) та Комітету сприяння українській демократичній пресі (м.Детройт).
Чи змінилося в Криму становище з українською мовою за останні роки? Хоча і повільно, але зміни відбуваються на краще. Україномовних шкіл у Криму лише чотири, зате у всіх інших є такі класи, де учні вивчають українську мову і літературу. Раніше „Кримську світлицю” ігнорували чиновники всіх рангів. А тепер українська газета разом з Міністерством освіти АРК проводить серед школярів півострова всілякі конкурси: на краще знання української мови і літератури, історії України, народних і сучасних пісень. І ще така цікава деталь: у журналістів „Кримської світлиці” склались дуже теплі стосунки з кримськотатарською інтелігенцією. Мабуть, тому, що і в українців, і у татар дуже схожі долі: обидва народи знають справжню ціну свободи.
Віктор Качула показав мені „господарство” газети: три просторі кабінети, близько десятка сучасних комп’ютерів, кілька стендів у редакторському кабінеті, які розповідають про більш як 15-річну історію „Кримської світлиці”. Журналістка газети Катерина Криворученко взяла у мене інтерв’ю, а Віктор Качула посприяв моєму безкоштовному поселенню в готель дитячого табору „Артек”. Отже, зв’язок між „Сіверщиною” і „Кримською світлицею” налагоджений і підтримуватиметься й надалі.
Адреса сайту «Кримської світлиці»: www.svitlytsia. crimea.ua