Я -- українець! -- стверджує гордо Віктор Лазар
Я народився в селі й дуже добре знаю життя таким, яким воно є.
У покоління моїх батьків життя було надзвичайно тяжким і хорошого було те, що вони були молоді й здорові. Тяжко працюючи, почали наїдатися хлібом лише на початку 70-х років.
У переважної більшості сільського населення, крім фуфайки і кирзових чобіт, ніякої теплої одежі тоді не було. Я це знаю, тому що сам пішов до школи в 1967 році в кирзових чоботях, а вже в п'ятому класі ходив з мамою на ферму і доїв корів кожного дня, а в сьомому класі – працював на канікулах з батьком помічником комбайнера на "СК-4". У нашій родині життя нічим не відрізнялось тоді від інших співгромадян.
Сьогодні я з радістю дивлюсь на сільських дітей, які гарно вдягнені, не чим не гірше своїх ровесників за кордоном. Практично в кожній українській школі є комп'ютерний клас, причому не лише в містах а й у селах.
Українські громадяни забули, що таке черги за хлібом, а молоде покоління взагалі не знає, що воно таке – черги. Наша незалежна держава – щоб нам хто не говорив – розвивається. Це можна спостерігати наочно: скільки легкових автомобілів купують кожного року наші громадяни та наскільки зросли грошові вклади громадян.
Проте бачимо, що при всіх наших досягненнях ми ще суттєво відстаємо від соціальних стандартів високорозвинених країн, а отже повинні зрозуміти, що нам потрібно ще багато працювати на краще.
Більшість населення не зовсім розуміє суть і сенс політичних процесів, що нині відбуваються в Україні; причому, переважно на вершинах влади, де «тусуються» одні й ті самі політичні лідери. Одні приходять до влади, інші ідуть в опозицію. Так воно й повинно бути в демократичній країні.
Але в демократичній країні, за будь–якої зміни владної команди, незмінною завжди залишається стратегія національного розвитку, непорушними залишаються національні інтереси держави і титульної нації, а отже залишається незмінним патріотичний курс прогресу, спокою і шанобливого ставлення громадян одне до одного незалежно од посади і приналежності до певної політичної сили.
Бо в кожній національно–демократичній європейській державі всі громадяни поєднані передусім на спільному патріотичному фундаменті, на любові до своєї Батьківщини і готовності боронити її незалежність.
Нинішня опозиція практично зайняла антипатріотичну, антиукраїнську позицію і нещадно поливає брудом сьогоднішню владу, звинувачуючи її в тому, що зросли ціни на енергоносії й на продукти харчування. При цьому ці «поливальники» приховують правду про справжній стан речей і не хочуть відповісти на просте запитання: а де ж вони подешевшали, в якій країні?
Я наприклад бачу, як у кожні вихідні дні тисячі машин з Білорусі, Росії, Польщі їдуть до нас в Україну, щоб щось купити. Чому? А тому, що в нас краще і дешевше!
А якщо послухати висловлювання цих «опонентів–поливальників» на тему продуктів харчування, то можна подумати, що в Україні скоро почнеться "голодомор". Це було б просто смішно, якби це не була примітивна антиукраїнська провокація, спрямована на те, щоб викликати переляк у певної частини громадян, а відтак – викликати ще більшу хвилю інфляції.
Я далекий від думки, що кожен громадянин може дозволити собі кожного дня купувати м’ясо по 40 гривень чи сало по 30 гривень. І справа тут не лише в купівельній спроможності, а й в дотриманні елементарних вимог гігієни харчування. А крім того я знаю сам, бо ходжу не на столичний базар, що м'ясо можна купити і за 25 гривень за кілограм, а сало за 15.
У цій ситуації тяжко звичайно людям, які отримують мінімальну пенсію але нинішній Уряд дуже багато робить для того, щоб люди похилого віку і непрацездатні особи жили краще.
Інша справа, що ми повинні краще працювати, щоб значно поліпшились соціальні стандарти наших людей. Так що варто від безглуздих і абстрактних розмов про інфляцію перейти до вирішення конкретної проблеми раціонального використання наших ресурсів, в тому числі й людських.
Селяни сьогодні дорого продають свою продукцію, тому що вона дуже дорогою ціною їм достається. Адже досі на селі працюють в совєцьких умовах, переважно без необхідної механізації й на примітивному рівні агротехніки. Держава кинула село напризволяще, до чого також доклалися й нинішні «опоненти–поливальники». Але попри всі труднощі, українські селяни пропонують натуральну, високоякісну продукцію, яку в Європі не так легко вже знайти.
Радію, що наш селянин нарешті почав отримувати гроші за свою тяжку працю, а не "трудодні". Я впевнений, що за нинішніх умов село почне розвиватись, виробляючи більше високотехнологічної продукції. А пропозиція збільшиться, – то й ціна буде переходити на той рівень, що нам всім хочеться, бо це закони ринкової економіки і в них я би не радив втручатись тим, хто хоче «регулювати» не тямлячи тонких законів психології ринку.
Треба щоб держава не «регулювала», а допомагала селянам, які годують Україну і здатні нагодувати натуральними продуктами всю Європу.
Вважаю, що критика, яку сьогодні «валять» на Уряд, – "від лукавого". Бачу, що ляльководи опозиції дуже болісно переносять все, що робиться краще них і тому чіпляються за соломинку. Кожного разу шукають собі об'єкт критики. Раптом вигадують неіснуючу проблему російської мови в Україні. Я такого не чув і не бачив, щоб в нашій країні за це хтось потерпав.
Три місяці тому був у Львові, зайшов у перукарню, а господарка-власниця цього закладу розмовляє російською мовою. Питаю її:
Скажіть, а Ви росіянка?
Так, – відповідає.
І скільки років Ви вже живете у Львові? – цікавлюсь я.
24 роки.
І як же ви тут себе почуваєте?
Дуже добре, – усміхається вона, – я розмовляю своєю рідною мовою з Вологодським акцентом, мене всі розуміють і жодного разу в житті я не відчувала до себе зневаги…
Тому шановні депутати, політики! Не здіймайте бурю в склянці води, бо це дуже небезпечно, – передусім для вас.
І тим більше не треба лякати дорослих людей шановною організацією НАТО. Кого Ви лякаєте? Переважна більшість Українців розуміє, що нам потрібно йти туди, бо там всім нам буде краще і безпечніше!
Слава Богу, що ми сьогодні маємо можливість їздити і бачити де краще. І я хотів би поставити такі запитання: Панове олігархи і вчорашні можновладці, а де навчаються ваші діти? Куди ви їздите відпочивати? Одяг якого виробництва купуєте? Де ви розмістили свої капітали і нерухомість?
Відповідь одна – на Заході! І відомо, чому. Тому, що там КРАЩЕ!!
Отож не треба лукавити.
Свого часу Україна відмовилась од ядерного статусу. Не знаю правильно це було зроблено чи ні, але одна з держав, яка тоді гарантувала нам недоторканність наших кордонів, дуже скоро про це забула.
Візьмемо хоч би будівництво дамби до коси Тузла - це що, заходи для нашої безпеки? – Вибачте! – тоді вся країна була у величезній напрузі – ось чим закінчились гарантії "нашого брата". А що вони будуть робити завтра, коли вже сьогодні говорять про такі речі, що "Україна це не Держава".
Шановні опозиціонери! Не лякайте нас НАТО, бо коли ви були при владі, ви теж туди йшли. Де б ви не були, в опозиції чи при владі, – служіть своєму народові. Бо він – народ мудрий і дуже скоро розбереться у Вашому ЛУКАВСТВІ.
Я – Українець! Тому говорити і думати по-іншому не можу.
З повагою до всіх громадян України,
Віктор ЛАЗАР,
депутат Чернігівської
обласної Ради
| Коментарі (0) |