Хабарництво – хвороба наших лікарень

Нещодавно громадянська мережа «Опора» зреалізувала проект «Зменшення корупції в сфері охорони здоров'я в м.Чернігові через громадський моніторинг медичних закладів» з метою підвищення рівня прозорості функціонування медичних закладів Чернігова, розробки пропозицій міській владі та відповідним медичним закладам спільно з профільними управліннями, а також підвищення рівня обізнаності населення про їхні права та обов'язки.
У рамках реалізації проекту велика увага приділялася темі хабарництва, намагалися дати інформацію про цільові витрати коштів, отриманих лікарнями з бюджету і як благодійні внески від пацієнтів.
Для кращого розуміння суті проблеми на питання відповідає керівник проекту Тетяна ПЕКУР.
— Що таке корупція в медицині, чи існує вона в наших лікарнях?
— Насправді поняття «корупція» щодо лікарень застосовувати не можна, адже лікарі не є посадовими особами. А от зловживання з боку медичних працівників під час обслуговування чернігівців ми зафіксували. Це скоріше можна назвати хабарництвом та порушенням прав пацієнта. І дійсно на таку хворобу страждають у наших лікарнях.
Коли пацієнт проходить обстеження чи здає аналізи, йому за¬звичай кажуть, що це коштує стільки-то, або ця послуга платна. Як нам вдалося виявити, це не завжди відповідає дійсності.
У більшості випадків ідеться про благодійні внески, які дійсно лікарня має право приймати. Але це річ добровільна, і пацієнт самостійно має вирішити, платити йому чи ні. Про це медичні працівники замовчують. Це стосується майже всіх обстежень (наприклад, флюорографія, УЗД, кардіограма тощо). До платних послуг належать лікування зубів, отримання прав водія, права на носіння зброї. Отже, у медичного працівника нема жодних юридичних прав вимагати від вас заплатити за кардіограму, якщо ви лікуєтесь. Це підтверджує і проведене нами соціологічне опитування. Тільки в 9% відмов сплатити благодійний внесок це впливало на якість послуги. У 60% нічого не змінювалося.
Але найгірше те, що медичні працівники беруть кошти, що ми сплачуємо, просто так, без оформлення документації. Це вже є хабарництвом. Як свідчить проведене нами соціологічне дослідження, майже кожен другий віддає свій «благодійний» внесок безпосередньо працівникові медичного закладу. А не через касу чи банк, як це має бути. Гарантії, що ці кошти потім підуть на потреби пацієнтів, – жодної.
— Чи виникали якісь проблеми під час ваших досліджень, супротив з боку лікарів?
— Найважче було дістати інформацію щодо того, які послуги має право надавати лікарня платно. Їх перелік зберігають краще, ніж державну таємницю. Жодна медична установа не надала нам його, навіть на письмове прохання.
— Чому?
— А якщо перелік платних послуг буде відомий, тоді як обґрунтувати плату за обстеження чи аналізи, що його не стосуються? Тоді доведеться зізнатися, що оплата є добровільною. І тоді не факт, що людина заплатить.
— А що тоді робити медичним закладам, якщо дійсно ніхто не буде платити, якщо знатиме, що це не обов’язково?
— Для початку потрібно, щоб усі кошти від благодійних внесків надходили через банк. Тоді й на галузь, можливо, вистачатиме. А надалі потрібно працювати зі своїм клієнтом. Створити такі умови, аби пацієнт сам розумів, що його внесок є необхідним для його ж блага. Потрібно звітувати перед громадою, на які потреби пішли або мають піти кошти, котрі люди сплачують. Проводити акції зі збору коштів тощо. А то виходить, пацієнт за щось платить, а для нього все одно ніяких покращень нема. Йому просто не зрозуміло, куди ці кошти діваються. Тому, звичайно, і вкладати він не захоче.
«Опора» оприлюднила для широкої громадськості розшифрування спеціального фонду міських лікарень №1 та №2. Наводимо найбільш оригінальні статті витрат лікарень, на які були використані наші кошти.