В боях за мову допомагає ... фармація

"ПРИНЦИПОВО ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ..."

Особливості восьмого мовного марафону коментує президент Ліги українських меценатів - доктор фармацевтичних наук, професор, генеральний директор АТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" Володимир Загорій.

- Отже, керівництво Української держави оприлюднило свої наміри надалі проводити Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика за рахунок державного бюджету. Чи відчуваєте ви - людина, котра досі несла на собі всю відповідальність за долю престижного турніру, - почуття полегшення й задоволення?

В. Загорій. - Звичайно. Ми сподівалися таких документів, як ці два президентські укази про конкурс, раніше. Адже відбулося вже вісім мовних змагань, вісім років минуло від того дня, коли ми розпочинали перший конкурс, коли в нього мало хто вірив, а деякі скептики пророкували: мовляв, оскільки у нас провалюється все, то рік-два - й конкурс буде поховано. А особливо ж загув цей хор тоді, коли Освітня фундація Петра Яцика, очолювана його донькою Надією, раптово відмовилася фінансово підтримувати конкурс і склала з себе обов"язки співрганізатора турніру, який зініціював покійний Петро Яцик.

- Історія вже записала в свої аннали, що конкурс урятували особисто ви -
і як президент Ліги меценатів, і як генеральний директор підприємства, яке взяло на себе основні витрати мовного марафону. Адже це не жарт - по кількасот тисяч гривень щороку дає АТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" на конкурс!

В.З. - Так, тоді склалася дуже двозначна ситуація. Вийшов наказ міністра
освіти, і науки України про проведення чергового конкурсу, а Фундація Петра Яцика вже не приймає чеки жертводавців Канади, які своїми коштами підтримували турнір. (У Канаді законодавство дає таку пільгу людям, що жертвують кошти на освітні, мистецькі й наукові проекти: 50 відсотків суми пожертви вивільняються від оподаткування. Спеціальну посвідку для цього дають такі благодійні установи, як згадувана фундація. Чи не сотня жертводавців, не маючи змоги одержати від фундації таку посвідку, перестали давати кошти на конкурс. Він опинився під загрозою. - Автор.)
Ми не могли допустити того, що турнір, як мовиться, з технічних причин, не
відбудеться. Треба було рятувати ситуацію - і ми спільними силами її врятували.

- Навіть і нинішнього року, коли фармацевтична фірма "Дарниця", зазнаючи жорстоких рейдерських атак, відстоюючи себе /здавалося б, про яке благодійництво може йти мова, коли вирішується: вистоїть чи не вистоїть вона у нерівному поєдинку?!/, фірма "Дарниця" не покинула опікуватися конкурсом. Опікуватися - це знову ж давати кілька сотень тисяч гривень на всі його витрати, починаючи від щедрих премій переможцям різних рівнів турніру й закінчуючи різними адміністративними витратами.

В.З. - Коли береш на себе відповідальність за якусь справу, то мусиш її нести, як свій хрест. Може бути чимало поважних причин для того, щоб відмовитися від узятих обов'язків. Але хто ж їх за тебе виконуватиме? Тому й за цих драматичних колізій, через які перейшла наша фірма, ми не могли забути про конкурс чи - тим більше - відмахнутися від нього. Обов'язок - це обов"язок. Відповідальність - це те, від чого або ніхто не може вивільнити тебе, або те, від чого ти можеш лише дезертирувати. А хіба чоловікам годиться дезертирувати від свого обов”язку? Які ж вони після цього чоловіки?!.

- Чи ви задоволені своїми партнерами й помічниками, яких у вас з'являється
в Україні дедалі більше?

В.З. - Так. Тут я повинен сказати добрі слова про виконавчу дирекцію Ліги, очолювану відомим письменником Михайлом Слабошпицьким. Усі ці роки дирекція лишалася своєрідним штабом конкурсу. Його чітка організація і скоординованість усіх заходів - беззаперечна заслуга виконавчої дирекції Ліги. З наших партнерів я повинен передовсім сказати найкращі слова про АТ "Оболонь" та її почесного президента, народного депутата Олександра Слободяна. Одне слово, національний виробник активно підтримує важливий національний проект.

Ось уже кілька років виплачує свої премії переможцям престижного мовного турніру АК "Експрес-банк" /голова правління Олена Чуліцька/. 3 почуттям вдячності згадую директора агрокорпорації "Сквира" Івана Суслова - чоловіка щедрої душі. Не можу не згадати при цій нагоді, що Іван Миколайович усиновив та удочерив 24 дітей, які живуть у його "Центрі розвитку дитини". Яскравий приклад людяності й жертовності, яких сьогодні треба пошукати й пошукати. Окрема тема - наш видатний лікар Володимир Берсенєв, до речі, етнічний росіянин і патріот України. Очолюваний ним Інститут проблем болю - меценат усіх восьми мовних марафонів.

Українська діаспора також лишається серед меценатів конкурсу?

В.З. - Так. Як завжди з нами Фундація імені Івана Багряного /голова Анатолій Лисий, скарбник Олексій Коновал/ - беззаперечно, одна з найвідоміших в Україні / закордонних українських благодійних організацій, яка незмінно підтримує всі національно важливі проекти. А поряд із нею я
маю назвати Союз українок Австралії /голова Х. Сивенька-Бейлі, секретар В.Домазар), Фундацію українознавчих студій (Австралія). Клуб ім..В.Симоненка (дир. Боженка Коваленко, Австралія)
Щороку виплачують свої премії конкурсантам Управи Братства Ветеранів Української дивізії "Галичина” зі США /голова Петро Буняк/ та Австралії /голова Теодор Андрушко/. Всі конкурси мав своїх лауреатів Леонід Ліщина з Торонто, Ілля Яремчук із Тандер Бея, Олександр Харченко з Торонто, Леся Ткач , знана в літературі як Леся Богуславець), донька світлої пам"яті Дмитра Нитченка, родина Ольги та Юрія Татарків (США)

- Усі вісім конкурсів Ліга українських меценатів співпрацювала з Міністерством освіти і науки. Маємо зразок спільної справи громадської організації з державною структурою. Чи задоволені ви цим альянсом?

В.З. - Звичайно. Без освітянського міністерства ми не змогли б дійти до кожної школи. Ми могли б тільки мріяти, щоб конкурс з української мови так широко відбувався в світовій українській діаспорі. Це ж який знаменний факт: сьомий мовний турнір відбувся, окрім України, ще й у двадцяти трьох країнах світу! У Національному драматичному театрі імені Івана Франка, де відбувалося врочисте його закриття, окрім прапора України, були на сцені прапори двадцяти трьох країн! Це справді вражає. Це - українська перемога. І вона виглядає ще дорожчою в контексті наших неуспіхів у різних наших справах. Адже вона звучить як актуальний аргумент: ми приречені здобувати успіх за тієї умови, якщо припинимо міжусобиці и дружно виступимо цілою громадою. У більшості наших невдач винні передовсім ми самі. Бо ж ми так натхненно воюємо один з одним. Що нам ворог зовнішній - нам, бачте, охочіше перетворити на ворога свого ближнього. Прикро про це говорити, але це, на превеликий жаль, наша реальність.

Так, ми закликали до співпраці всіх, кого тільки можна. Усі патріотичні організації України й діаспори. Усі благодійні фонди. Усі видавництва /в кожному турнірі школярі та студенти одержують десятки тисяч прекрасних українських книжок/. Усі редакції газет і журналів. Дехто не тільки не відгукнувся на наш заклик, а й дуже ревниво сприймає наші успіхи. Але я не про них. Я про те, яку потужну підтримку ми одержали від наших інформаційних партнерів - "Урядового кур"єра", "Освіти України", "Літературної України", Національної радіокомпанії України, Радіо "Ера" /FM/. А деякі газети /"Ваше здоров"я", "Народна газета", "Вісті Укоопспілки"), окрім того, що широко висвітлювали хід мовного змагання, встановили свої премії для його призерів.

Коли планується офіційне закриття восьмого конкурсу?

В.З. - 15 травня. Відбудеться це знову в Національному академічному драматичному театрі імені І.Франка. Сподіваємося, з участю керівників держави. Переможцям патріотичного турніру /а для нагородження в театрі ми лишили всіх тих школярів та студентів, які зайняли перші місця на загальнонаціональному рівні/ буде вручено не тільки наші премії, а й президентські стипендії.. Сподіваємося що цього дня студенти й школярі побачать у залі театру багатьох найвідоміших людей нації.

Як це було й минулих разів.

В.З. - Так, до нас охоче йдуть ті, кого хотіли б побачити вчителі та учні й
студенти, що з"їжджаються з усіх кінців України. Перед ними виступали Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Анатолій Дімаров, Анатолій Погрібний, Джеймс Мейс, Володимир Яворівський, Петро Перебийніс, Віктор Баранов...

Яким ви бачите майбутнє цього престижного мовного турніру?

В.З. - Я абсолютно переконаний, що престижність і популярність Міжнародного конкурсу з української мови зростатимуть і зростатимуть. Адже він потрібен державі як один із ефективних засобів національного будівництва. Зрештою, конкурс уже сьогодні - бренд. Без будь-якого перебільшення. Отже, ми на правильному шляху. І нас, тих, хто опікується цією справою, щороку ставатиме більше й більше. І це - ще один принципово важливий момент.

Розмову вела Світлана Короненко