Удача на крилах бджоли

Знайомтесь: Антоніна Миколаївна ТАРАСОВА, директор інформаційно-оздоровчого центру «Пчёлка» м.Чернігова. Успішна жінка. Щаслива мати, дружина. Бізнес-леді.
Але так було не завжди…
— Антоніно Миколаївно, дивлячись сьогодні на Ваші успішні кроки в бізнесі, на Вашу сонячну усмішку, важко повірити, що так було не завжди. Знаю, що на шлях до успіху Ви стали сім років тому і обрали саме мережу поширення оздоровчих продуктів бджільництва. Що стало поштовхом до цього? І якщо повернутися думкою у той час – якою Ви були тоді?
— Сім років тому я була керівником у державній установі, мала підлеглих, гарний кабінет, але… Одного разу мені довелося побути на зустрічі з дуже цікавою людиною. Цей чоловік казав правду про нас, про наше проблемне життя, говорив про необхідність займатися бізнесом тут, в Україні. Мені це було дуже цікаво і зрозуміло. Хоча тоді слово «бізнес» усіх нас трохи лякало. Ми, мабуть, тоді ще не розуміли, що на нас насувається не соціалістичний час, а капіталістичний. Саме ця зустріч відкрила мені шлях мережевого бізнесу. Тобто я збагнула, що люди, які хочуть досягти чогось і швидко, можуть це зробити. Для мене це було відкриття.
— Отже, поштовхом стала ця зустріч. А яке було підґрунтя? Що Вас не влаштовувало у житті на той час?
— Якось у мене відбулася цікава розмова з моїм чоло¬віком. Він мені сказав приблизно таке: якщо у тебе проблеми з грошима, то чого ти тоді ходиш на роботу, де платять недостатньо? Навіщо ти туди ходиш? Сиди вдома! Я замислилась. А я працювала тоді головним бухгалтером, роботою була дуже завантажена, адже свята і вихідні у бухгалтерів – рідкість. Тоді я сіла й підрахувала, скільки часу я витрачаю на роботу і скільки отримую за неї. І виходило так, що коли я працюю ще більше, ще краще, то отримую такі самі гроші. І я сьогодні дуже вдячна своєму чоловіку, який мені тоді розкрив на цю ситуацію очі.
— І все одразу стало інакше?
— Зовсім ні. Було багато різних життєвих негараздів. Я не могла собі дозволити гарного відпочинку з дітьми. Спробувала зайнятися «човниковим» бізнесом, але те, що коїлося на кордоні, викликало лише сум і розчарування – це було не моє. Водночас на своїй роботі я відчувала, що зупинилася у власному професійному розвитку. Це мене також не влаштовувало.
— А чому Ви обрали бізнес, пов’язаний із продуктами бджільництва?
— До цього мене привело саме життя. У мене двоє дітей. Син народився до Чорнобильської аварії, і він набагато здоровішим ріс, ніж донька, яка народилася вже після тієї катастрофи. З донькою ми стояли на обліку одразу у кількох лікарів і ходили по якомусь замкнутому колу, їздили у санаторії. Але ось така не дуже велика проблема як алергія у нас не зникала впродовж кількох років. Тому у прагненні розв’язати цю проблему я почала багато читати, багато спілкуватися з людьми. А тут і моє здоров’я чомусь почало підводити. А я ж спортсменка! Щотижня після роботи – на дачу, у вихідні – в село до батьків, де також було багато роботи. Це був такий шалений ритм життя, який тривав упродовж кількох років. Здавалося б, діти підростають, то проблем мало б меншати, але чомусь було навпаки. Я була неначе білка в колесі – кручусь, кручусь. А виходу немає. Почалося таке, що я не могла доїхати до дачі на велосипеді – не мала сил крутити педалі, а на дачі ще ж треба було працювати! І звернулася я до лікарів…
— І що?
— Це був жах! Виявилося, що мені потрібна негайна операція! Я навіть уявити такого про себе не могла! Врешті-решт я подалася в лікарню з направленням, речами і… втекла з-під кабінету. Мене змусили написати відмову. Пішла, написала, але постало питання: а що робити далі?
— А дійсно – що? Якщо винесено діагноз-вирок і написана відмова…
— Я тоді вийшла на східці лікарні, підвела очі до неба. І побачила хмару, яка була дивовижно гарною, рожевою у променях сонця. І я звернулася до неба: «Господи! Що мені робити? Підкажи! Прошу!» Потім поплакала трохи. Та й пішла на роботу, а про себе вирішила: не здаватись! І ось секретарка каже, що до мене прийшла людина, яка хоче щось розказати про мед. «Нехай заходить», — кажу. І до мене зайшла дуже гарна жінка Світлана Слюсарева, почала ставити переді мною симпатичні баночки, гарно розказувати. І мені одразу все так сподобалось – і жінка ця, і продукти ці – мед, пилок, прополіс. Я їй розказала про свою проблему і попросила поради. Так я й придбала дуже гарний продукт, який містить гречаний мед, прополіс, звіробій, чагу. Почала приймати. А через три тижні чи навіть раніше відчула приплив сил. Я збагнула, що досі була неграмотною у медових продуктах – не знала, приміром, що мед не можна класти в чай, що його потрібно пити тільки з водою. Чому мені ніхто цього ніколи не говорив? Я ж уважна мати, я готова своїм дітям купити достатньо меду, але виходить, що я чинила неграмотно.
— Напевне, ці знання у нас десь на генетичному рівні заховані.
— Мабуть, що так. Почала я медові продукти давати й доньці. У неї зникла алергія! Прийшли до лікарки, а вона запитує: «У якому санаторії були? У дитини носові перетинки в ідеальному стані!» Десь через півроку я пішла до лікаря, який відправляв мене на операцію. Виявилося, що в моєму організмі повний порядок! Тоді я почала сіяти отриману інформацію серед людей, яких знала. Адже я отримала гарні результати у своїй сім’ї — допомогла собі, мамі, доньці. Ми перестали відвідувати лікарів.
— Тобто у Вас відбувся злам світосприйняття?
— Так. І тоді я замислилась: добре, ми всі будемо здорові, але в якому суспільстві житимемо? І коли я побачила, що заробітна плата на медових продуктах перекрила мою зарплату головного бухгалтера, я облишила свою роботу… Тоді я й задумала створити такий центр, в якому б люди отримували корисну інформацію. Адже я можу бути здоровою, коли навколо здорові, я можу бути багатою, коли навколо мене багаті. Тоді не буде заздрощів, поганих думок, негативу.
— Але шлях був непростим, напевне?
— Так. Окрім того, що багато читала (і не лише про продукти бджільництва, а й книги з психології, маркетингу тощо), я ще й опанувала таку кількість професій, що у мене не вистачить пальців, аби їх усі перерахувати. Тому що я і вантажник, і директор, і бухгалтер, і вчителька, і рекламний агент, і з комп’ютером працюю, і менеджер, і водій, і ще багато хто — тож при будь-якій життєвій ситуації я без роботи вже точно не залишуся! (Сміється).
— А відчуття білки в колесі зникло?
— Так! Я стала нормально відпочивати, правильно розпоряджатися своїм часом.
— Що було найважчим на цьому бізнесовому шляху?
— Я дуже-дуже довіряю людям і весь час намагалася донести людям те, що знаю. За цю свою наївність я трохи поплатилася. Але це так було потрібно.
Спочатку важко було й фізично, адже доводилось самотужки доставляти продукцію. Але, напевне, найважчим було відбитися від перевіряльних структур. Я доводила, що не вожу алгоколю, цигарок, а тільки те, що дає людям пасі¬ка. І, мабуть, бджолині продукти дали мені стільки сили, що я їм казала в очі: так, я не маю наших українських сертифікатів, то допоможіть мені їх отримати! Я з ними говорила, як з нормальними людьми, переконувала їх, що все одно не закрию свій центр. Якщо мене виживуть з офісу, то працюватиму вдома або взагалі в селі – у мене вистачить на це енергії. Погляньте: у нас повно казино, гральних автоматів – а це все наркотики. Людина мало не вдосвіта може вийти з дому й купити цигарки, алкогольні напої. І це хіба нормально? І це тоді, коли саме медові продукти можуть допомогти нам, нашим дітям зберегти здоров’я. На жаль, у нашій державі немає національної оздоровчої програми. Так що отой початок і був найважчим. У сім’ї також тоді було важко, бо мої рідні переживали: чим це я таким займаюсь, що мені навіть додому телефонують з погрозами.
— Зрештою, все владналося?
— Так, хоча й довелося на це витратити багато енергії. Але дорога – одна для всіх! Ти здоровий – навчи інших, як бути здоровими. Нині біля мене працюють дуже гарні люди! Я щаслива, що поряд зі мною однодумці.
— Чи змінився за цей час Ваш характер?
— Звісно. Я зрозуміла, що людина повинна бути доброю, сильною, але не наївною. Зрозуміла, що мені потрібна допомога. Самотужки дуже важко щось вирішувати. І ще — треба не боятися мріяти! Я мріяла: якщо у мене такий гарний бізнес, то от якби мені допомога. Адже чоловік мій мене у цьому бізнесі не підтримав. Я тепер розумію, що багато наших чоловіків під час перебудови розгубилися. Але мрії збуваються – торік я знову ви¬йшла заміж.
— Чи є у Вас зараз мрія?
— У мене дуже велика мрія! Ми з чоловіком купили в селі під містом будинок, беремо там зараз землю. Найближчим часом поїдемо на курси вивчати бджільництво і мріємо, щоб у нас там була не тільки пасіка, а й оздоровчий центр, куди приїжджатимуть люди, родини з дітьми, поправлятимуть своє здоров’я, спатимуть під зорями на сіннику, дихатимуть цілющим повітрям пасіки і повертатимуться від нас іншими, оздоровленими і щасливими людьми! Навіть за три дні під зорями стирається отриманий людиною негатив, з’являються гарні думки. Адже у цьому світі нам усім допоможе вижити тільки ЛЮБОВ!
— Дякую!

Розмовляла
Інеса ФТОМОВА.
На фото:
Антоніна ТАРАСОВА.
Фото автора.