Головна › Новини › 
Вун, вана і вано, або Кожне сільце має своє слівце
11-Бер-08 3004 0.0 0
Часто можна почути про суржик, що псує нашу мову, про її засміченість, але перепрошую! Дуже часто за суржик сприймаються ті слова, що протягом тисячоліть використовують у наших сіверянських селах. Наш народ живе на цій землі тисячі років, ніхто сюди масово не заселявся. Тож слова, що збереглися в селах, не тільки мають право на існування, а навіть більше того — мають стати повноцінними експонатами живого лінгвістичного музею, адже ми їх можемо втратити. Те село, що існувало багато тисячоліть, за останні десятиліття почало зникати, ще трохи — і разом з ним зникне й та сіверянська мова, що не стала четвертою східнослов’янською. Свого часу Микола Костомаров доводив, що на основі сіверянських та інших племен цілком міг би виникнути й четвертий східно¬слов’янський народ. Це ж підтверджує і той факт, що існувала у 20 — 30-ті рр. ХХ ст. окрема Чернігівська православна церква з центром у Седневі, де богослу¬жіння здійснювалося чернігівською (поліською) говіркою, нею ж друкувалися богослужбові та художні книги. Тож і не дивно, що літературна українська мова, яку викладають у школі, чужа селянам, як і російська.
Але дамо слово науковцям. „Українські діалектологи по¬ліським називають північне наріччя у системі діалектів сучасної української мови. Це широка смуга говорів північної частини території України. Поліське наріччя протиставляється південним наріччям рядом особливостей. З фонетичних особливостей найяскравішими є вимова дифтонгів вузьких голосних /e/, /o/ (як-от у словах: діед, ліес, сіено, вуол, куонь, піеч, шуостка чи дeд, лeс, сeно, вoл, кoнь, пeчка, шoстка). У ненаголошеній позиції їм відпові¬дають звичайні голосні /е/, /і/ та
/о/, що також є особли¬вістю цих говорів.
До характерних особливостей поліських говорів належить також наявність тільки твердого приголосного /ц/, а також дзвінких приголосних у кінці слів і в позиції перед глухими приголосними (дуб, город, мороз, сторож).
Розуміючи складність ситуації, ось вже два місяці я почав збирати по селах словечки та прислів’я, які використовуються в певному селі чи районі. Пропоную їх вашій увазі.
Дербализнуть – випити горілки (с.Свердловка Коропського р-ну).
Понорнюки – жителі Понорниці (с. Свердловка Коропського р-ну).
Гаман – гаманець (м. Семенівка).
Гараза – рогоза (с. Криски Коропського р-ну).
Маюр – лепеха.
Глижка – грудка землі, глини (с. Авдіївка Куликівського р-ну).
Жлуктить – пити багато (с. Данилівка Менського р-ну).
Трамок – несуча балка в хаті (с. Жовтневе Менського р-ну).
Тичка – вудилище (с.Авдіївка Куликівського району).
Лізеш, як чорт з наблуками — лізеш, як чорт з яблуками: у Біблії, як відомо, сатана спокусив Єву саме яблуком. (с. Данилівка Менського р-ну).
Харашо в селі папу, кату й каморнику – гарно в селі живеться попу, коту й комірнику (с. Данилівка Менського р-ну).
Нє пуоп, не адєвайся в ризи – не піп, не одягайся в ризи (якщо не знаєш, що робити, не роби) (с. Данилівка Менського р-ну).
Маєму плетіню забор дваюродний – про далеких родичів (с. Жовтневе Менського р-ну).
Кагалить – голосно кричати. Від єврейського слова «кагал» — зібрання (с. Данилівка Менського р-ну).
Гутарити – говорити, вести бесіду (с. Данилівка Менського р-ну).
Лузка – неприродне озерце (с. Данилівка Мен¬ського р-ну).
Копанка – неприродне маленьке, без риби, озерце (с. Данилівка Менського р-ну).
Рувчак – яр (с. Данилівка Менського р-ну).
Швендяти – ходити, лазити під ногами (с. Данилівка Менського
р-ну).
Завгаруддя – місцевість за горою (с. Данилівка Мен¬ського р-ну).
Гара – гора (с. Данилівка Менського р-ну).
Варина – довга палка (с. Данилівка Менського р-ну).
Чаморна – хвора, нездорова дівчина (с. Данилівка Менського р-ну).
Пуня – хлів (с. Ларинівка Новгород-Сіверського р-ну).
Йо – є (с. Ларинівка Новгород-Сіверського району).
Йо в тябє хлєб? – Чи є в тебе хліб? (с. Ларинівка Новгород-Сіверського району).
Прясло – паркан (с. Ларинівка Новгород-Сіверського району).
Пєвєнь – півень (с. Ларинівка Новгород-Сіверського району).
Пявунья – співачка (с. Ларинівка Новгород-Сіверського ра¬йону).
Черінь – глиняна лежанка на печі, площина між комином і стіною (с. Ларинівка Новгород-Сіверського району).
Пропоную долучитися до акції «Кожне сільце має слівце» і вам. Надсилайте до редакції «Сіверщини» слова, що їх використовують (або використовували) у вашому селі.
Найбільш роботящі збирачі діалектизмів отримають призи.
Пагутаримо!
Олександр ЯСЕНЧУК.





Коментарі (0)
avatar