Нова експедицiя Олександра ВОЛОЩУКА

Вертолiт чекає мандрiвника
З Надима обiзвався Михайло Костюк: мовляв, українська громада дуже хоче бачити О.Волощука — i урочиста зустрiч буде, i навiть... вертолiт. Координати земляка ми передали Олександру, i ось вiд нього лист iз Сургута:
“Доброго дня, Василю Федоровичу! Дякую за останнi повiдомлення. Особливо — про земляка з Надима. Що-що, а вертолiт там дiйсно може знадобитися. Справа в тому, що на 501-iй дорозi немає мостiв i доведеться долати рiчки, яких багато. Цього року на пiвночi надзвичайно велика повiнь, i навiть маленькi рiчки можуть стати складною перепоною. Я вже подумував про те, щоб у Надимi придбати надувний гумовий човен. А якщо буде вертолiт, то це значно полегшить менi шлях. До речi, коли я рухався з Тобольська в Ханти-Мансiйськ, мене бiльше 450 км вiз молодий чоловiк з Надима — колега Михайла Миколайовича Костюка (як i вiн, працює в Центрi дитячої творчостi). Свiт тiсний...
Про Нефтеюганськ. Перебував там два днi, мене приймав голова мiсцевої української громади Володимир Пилецький. Чернiгiвцiв не знайшов, але подивився все мiсто, у недiлю кiлька годин провiв у храмi Святого Духу. Спочатку потрапив на вiнчання, потiм — на вечiрню службу, а пiсля неї спiлкувався з настоятелем отцем Миколою (вiн родом з Хмельниччини). Надзвичайно добра i порядна людина, справжнiй подвижник вiри.
Мiльйонер-українець
У понедiлок прибув у Сургут — найбiльше мiсто Ханти-Мансiйського автономного округу. Населення Сургута — 300 тисяч, як i в Чернiговi. Мене зустрiли i допомогли з розмiщенням голова українського культурно-просвiтницького товариства “Українська родина” Володимир Халимончук i його заступниця Орися Довган. Сургутська українська дiаспора дуже велика — 18% населення мiста. Багато татар, башкирiв, азербайджанцiв, дагестанцiв. Українськi товариства Сургута досить дiяльнi, кожного року органiзовують десятки рiзноманiтних заходiв: Шевченковi днi, святкування Дня незалежностi, Нового року, Рiздва. При школi № 26 дiє недiльний український клас. Хоча багато чого тримається на ентузiазмi. Значну пiдтримку українськiй громадi надає пiдприємець Володимир Самборський (сам зi Львiвщини). Я спiлкувався з ним — це один з найбагатших людей Сибiру, людина цiкава, емоцiйна, з власними поглядами, якi далеко не всiма сприймаються однозначно. Саме Володимир Самборський на власнi грошi зробив i подарував Сургуту пам’ятник Тарасу Шевченку. Особисто менi Володимир Трохимович надав сприяння в подорожi — видiлив 10 000 рублiв.
Знайшов у Сургутi двох чернiгiвцiв, хоча їх, звiсно, значно бiльше. Перший — музикант, керiвник вокальної студiї академiчного спiву Вiталiй Григорович Бурка (дитинство i юнiсть провiв у Коропi). На Пiвночi — з 1984 року, але незабаром разом з дружиною планує повернутися в Україну. Вiн затятий рибалка, пригощав мене окунем у желе, пропонував поїхати на риболовлю. Другий земляк — це архiтектор i археолог Григорiй Павлович Медвiдь (народився в селi Лиски Прилуцького району). Вiн у Сургутi — з 1988-го. Крiм роботи за основною спецiальнiстю, Григорiй займається вже багато рокiв археологiєю, неодноразово брав участь у розкопках на вiдомих городищах — Барсова Гора i Сайгатино (обидва — поблизу Сургута). Разом з ним з’їздили на Сайгатинське городище, де вiн менi все показав i розповiв (у Х — ХII столiттях тут було значне поселення).
Здiйснили поїздку в село Русскінская (130 км на пiвнiч вiд Сургута). Там — один з кращих в окрузi музей природи плюс музей хантийської культури просто неба, хантийське кладовище. До того ж у Русскінськiй живуть мої далекi родичi, яких я провiдав. Взагалi враження про Сургут i сургутських українцiв — найкращi. Єдиний негатив: керiвники українських громад мiста дуже часто не мирять мiж собою (мабуть, це вже дiйсно наше нацiональне — таку ж картину я спостерiгав торiк на Далекому Сходi). Рухаюсь через невеличкi мiста Лангепас i Мегiон на Нижнєвартовськ. Там теж є українська громада, i є в кого зупинитись. А потiм вiзьму курс за Полярне коло — Ноябрьськ, Новий Уренгой, Надим.
У мене все в порядку. Здоров’я чудове, грошей вдосталь (хоча я їх майже не витрачаю), люди допомагають, настрiй прекрасний. Але важчає рюкзак —дарують багато книг, а це зайва вага. Мабуть, доведеться частину з них вiдправляти в Чернiгiв бандероллю з пошти.
Привiт читачам”.