15 років убивства Георгія Ґонґадзе - 15 років безкарності

В цей день виповнюється 15 років як режимом Кучми був викрадений і вбитий журналіст Гонгадзе.

... Цікаво спостерігати за щорічними зустрічами Ялтинської Європейської Стратегії (YES). Не в плані змісту — на Форумі дійсно часто звучать правильні слова і проводяться ґрунтовні дискусії. А з точки зору відповідальності і знань новітньої історії України. Це тест для політиків, громадських діячів, журналістів. Останній YES не став винятком, навпаки, він підтвердив наявність великих проблем. Не будемо детально розбирати всі події цього заходу, достатньо звернути увагу на два приклади.

Перший. Під час виступу одного з гостей Форуму, народного депутата від Опозиційного блоку, інші його гості влаштували акцію протесту. «Як тільки Сергію Льовочкіну ведучий дав слово, я разом з колегами народними депутатами, журналістами та громадськими активістами встав і підняв фотографію одного з невинно загиблих Героїв Небесної Сотні — навічно молодого 20-річного Романа Гурика з Івано-Франківська, — написав у себе на Фейсбуці народний депутат Антон Геращенко. — Ми встали для того, щоб заявити свій мовчазний протест тому, що організатори запросили до дискусії одного з архітекторів режиму Януковича, який, користуючись слабкістю і розбратами в українській владі, поки уникнув відповідальності за свої діяння... Дякую Павлу Шеремета, Сергія Лещенку, Валерію Пекарю, Світлані Заліщук та інших сміливих громадян, які сьогодні ініціювали і підтримали цю акцію на форумі «YES».

Безумовно, винні у вбивствах на Євромайдані мають понести покарання. Однак проблема набагато глибша. «Кучма і Пінчук виховували свого Льовочкіна, — написав у соцмережі Подольський. — Зробили як завжди вишукано і публічно прямо на Форумі YES, де у масовці нічого, ніколи, ні за яких обставин не буває спонтанним... Але чомусь ніхто не здогадався захопити фото Гонгадзе, хоча серед протестантів майже всі його записні друзі. Чогось їм не прийшло в голову, що днями 15-ті роковини загибелі Георгія. Що найкраща пам’ять — протест прямо у обличчя замовнику його вбивства — Леоніду Кучмі. А у самого Кучми, до якого «протестанти» дружнім веселим гуртом завітали у гості і для якого влаштовують цей YES, руки не у крові? Чого ж офіційні партнери Пінчука з «Української правди» підняли лише Небесну Сотню? А де Гонгадзе?».

Безумовно, винні у вбивствах на Євромайдані мають понести покарання. Однак проблема набагато глибша. «Кучма і Пінчук виховували свого Льовочкіна, — написав у соцмережі Подольський. — Зробили як завжди вишукано і публічно прямо на Форумі YES, де у масовці нічого, ніколи, ні за яких обставин не буває спонтанним... Але чомусь ніхто не здогадався захопити фото Гонгадзе, хоча серед протестантів майже всі його записні друзі. Чогось їм не прийшло в голову, що днями 15-ті роковини загибелі Георгія. Що найкраща пам’ять — протест прямо у обличчя замовнику його вбивства — Леоніду Кучмі. А у самого Кучми, до якого «протестанти» дружнім веселим гуртом завітали у гості і для якого влаштовують цей YES, руки не у крові? Чого ж офіційні партнери Пінчука з «Української правди» підняли лише Небесну Сотню? А де Гонгадзе?».

Цілком логічне запитання, яке викликало бурхливу реакцію у користувачів соцмереж. Вони розділилися, що в черговий раз демонструє відсутність єдності в суспільстві і консолідації в журналістському середовищі. Опоненти Подольського, окрім емоцій, не навели жодного аргументу і не дали чіткої відповіді на поставлене ним запитання — чому все-таки немає остаточної крапки щодо справи «Гонгадзе-Подольського»? «По-перше, ми зараз в Україні спостерігаємо за зговором так званих політичних еліт. Старі еліти, які були при владі і нові, які прийшли в результаті Революції гідності, всі вони роблять те, щоб залишати за собою вплив, щоб законсервувати ту політичну систему, яка вибудовувалась всіма президентами, всіма політичними проектами протягом 24 років. При чому робиться акцент на тому, щоб не пустити в політичну сферу, у владу якісно нові політичні партії, нові обличчя і не допустити зміни пострадянської олігархічної системи на нову демократичну», — коментує «Дню» дипломат, член політради партії «Сила людей» Вадим Трюхан.

«По-друге, з самого початку проект YES задумувала сім’я Кучми, і однією із цілей цього проекту було відбілювання репутації Кучми, його зятя Пінчука, який отримав свої статки за часів президентства Леоніда Даниловича в результаті часто незаконної приватизації державних об’єктів за смішні ціни, — продовжує дипломат. — Ця мета зараз стає ще більш актуальною, адже звинувачення на адресу Леоніда Кучми щодо причетності, а можливо навіть у замовленні вбивства журналіста Гонгадзе, знову почали з’являтись у пресі. По-третє, форуми Ялтинської стратегії, які відбувалися в Лівадійському палаці, були стратегічно орієнтовані на європейський напрямок. Здійснювався нібито пошук шляхів до членства України у ЄС. Декларувалася амбітна мета, щоб на 2020 рік Україна вже була готова до такого вступу. Зараз ми бачимо, що ця ідея провалилася, стратегія виявилася недієвою. Більше того, зараз перед Україною постали зовсім інші виклики, а саме виживання в якості незалежної держави і протидія Європи і світу Росії, яка демонструє неоімперські агресивні амбіції. Останні два форуми виконують роль вже умираючого майданчика, який виявився недієздатним і в питанні євроінтеграції, і навіть в питанні відбілювання репутації його творців — Леоніда Кучми і Віктора Пінчука».

Рішенням Президента Порошенка Леонід Кучма на громадських засадах представляє Україну у Мінському процесі. Чому таке рішення прийняв Порошенко?, — ставить запитання народний депутат України I-IV та VI скликань Тарас Стецьків. — Чи через те, що мав персональні стосунки з Кучмою? Чи через те, що становлення його бізнесу фактично відбулося за президентства Кучми? Чи тому що ця кандидатура була нав’язана внаслідок домовленостей між США і Росією? Версії можуть бути різними. Якби він не мав цього доручення представляти Україну у Мінську, то ніякої реінкарнації не відбулося. Безумовно, що Пінчук буде запрошувати свого тестя на подібні форуми, яким є YES. За президентства Кучми Пінчук став олігархом. Але це не має нічого спільного з політикою. Це клієнтські відносини. На мою думку в даному випадку той фактор, що Кучма повернувся на політичну арену, лише збільшує дистанцію у відносинах між народом і владою. Це глибока політична помилка Президента України, який своїми руками цю прірву збільшує. В умовах війни влада має націю консолідувати, відстоюючи суверенну позицію країни, з якими б жертвами і труднощами це не було пов’язано. На превеликий жаль Петро Порошенко і колишній президент Леонід Кучма ідуть в зовсім іншому напрямку. Вони ідуть в напрямку залагодження конфлікту якимись незрозумілими політичними домовленостями».

«Зараз при владі люди, які відбулися як великі бізнесмени та політики саме за президентства Кучми — Порошенко, Яценюк... Ющенко в свій час навіть казав, що це їх «батько». Партії — СДПУ(о), «Партія регіонів» та «Солідарність» також відбулися саме в той час, — підкреслює Геннадій Друзенко. Тому всі вони відчувають зобов’язання та тяглість від режиму Кучми. Наша біда, що ми віримо, що в політиці не буває нічого чистого і доброго, що український Манделла, Ганді, Вашингтон неможливий. Я думаю, це величезний ґандж українського суспільства, бо як тільки ми повіримо, що політика — це не вибір між великим злом та ще більшим, одразу перспектива Кучми буде знищена. Адже ніщо в жодному випадку не може скасувати її відповідальності — і за той режим, і за причетність до конкретних смертей. Якщо заганяти хвороби всередину, вона все одно вбиває організм, в такому випадку годі сподіватись на реформи та стабільний розвиток. Кучма і «кучмізм» як явище є однією з таких хвороб всередині українського суспільства, яку потрібно викорінювати. І суспільство не забуло ні Небесну Сотню, ні вбивство Гонгадзе».

З газети "День" День