120 років від дня народження мистецтвознавця з Чернігова Бориса Бутник-Сіверського
120 років з дня народження Бориса Степановича Бутника-Сіверського, мистецтвознавця. Ювілей цього уродженця Чернігова відзначається на державному рівні відповідно постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році».
Народився 16 березня 1901-го в Чернігові, син українського живописця і графіка Степана Бутника.
У 1917-му закінчив Чернігівське реальне училище. Трудову кар’єру починав у рідному місті. В 1917-1918 роках завідував архівом у Чернігівському губернському шляхетському зібранні, працював у Комітеті по охороні пам’яток мистецтва і старовини. У 1919-му організував у Чернігові музей побуту. Цікавився історією Новгорода-Сіверського.
З 1922-го у Всеукраїнській академії наук, де організував і очолив Кабінет дослідження дитячої графічної творчості. В 1926-му закінчив факультет історії мистецтв Київського археологічного інституту. У 1944-1970 роках працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Все життя присвятив вивченню історії формування українського образотворчого мистецтва: «…українське мистецтво ХІV-ХVІ вв., що йде на зміну мистецтву України-Русі, перш за все твориться саме в той час, коли український народ самовизначається в націю, … воно твориться саме тоді, коли український народ на довгі віки втрачає свою політичну незалежність, коли землі його було поділено поміж різними державами, а національна гідність зазнає найтяжчої поразки».
Коли наприкінці 1940-х в Україні розгорнулася кампанія боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», Борис Степанович зазнав певного ідеологічного тиску за «ворожі радянській ідеології позиції», що негативно впливало на його наукову та службову кар’єри.
Мав різносторонні наукові інтереси, значну увагу приділяв дослідженню народного декоративного, монументального мистецтва та його агітаційно-масових форм – плаката, карикатури, лубка. Автор 10 монографій, серед них «Українське радянське народне мистецтво. 1917-1941», «Українське радянське народне мистецтво. 1941-1967», «Український народний живопис: альбом», а також понад 120 наукових праць.
Дослідник творчості Тараса Шевченка, автор праць «Мистецькі твори Т.Г. Шевченка років заслання» (1954), «До історії деяких малюнків Т.Г. Шевченка» (1959), «Волзькі краєвиди. Мандрівка в творчу лабораторію Т.Г. Шевченка» (1962), «Три знахідки» (1963), «Шевченко-художник в уяві народу» (1965), один із упорядників зібрання творів Т. Шевченка у десяти томах, брав активну участь у підготовці чотиритомника «Тарас Шевченко. Мистецька спадщина», автор статей у «Шевченківському словнику».
Помер 5 листопада 1983-го в Києві.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Народився 16 березня 1901-го в Чернігові, син українського живописця і графіка Степана Бутника.
У 1917-му закінчив Чернігівське реальне училище. Трудову кар’єру починав у рідному місті. В 1917-1918 роках завідував архівом у Чернігівському губернському шляхетському зібранні, працював у Комітеті по охороні пам’яток мистецтва і старовини. У 1919-му організував у Чернігові музей побуту. Цікавився історією Новгорода-Сіверського.
З 1922-го у Всеукраїнській академії наук, де організував і очолив Кабінет дослідження дитячої графічної творчості. В 1926-му закінчив факультет історії мистецтв Київського археологічного інституту. У 1944-1970 роках працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Все життя присвятив вивченню історії формування українського образотворчого мистецтва: «…українське мистецтво ХІV-ХVІ вв., що йде на зміну мистецтву України-Русі, перш за все твориться саме в той час, коли український народ самовизначається в націю, … воно твориться саме тоді, коли український народ на довгі віки втрачає свою політичну незалежність, коли землі його було поділено поміж різними державами, а національна гідність зазнає найтяжчої поразки».
Коли наприкінці 1940-х в Україні розгорнулася кампанія боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», Борис Степанович зазнав певного ідеологічного тиску за «ворожі радянській ідеології позиції», що негативно впливало на його наукову та службову кар’єри.
Мав різносторонні наукові інтереси, значну увагу приділяв дослідженню народного декоративного, монументального мистецтва та його агітаційно-масових форм – плаката, карикатури, лубка. Автор 10 монографій, серед них «Українське радянське народне мистецтво. 1917-1941», «Українське радянське народне мистецтво. 1941-1967», «Український народний живопис: альбом», а також понад 120 наукових праць.
Дослідник творчості Тараса Шевченка, автор праць «Мистецькі твори Т.Г. Шевченка років заслання» (1954), «До історії деяких малюнків Т.Г. Шевченка» (1959), «Волзькі краєвиди. Мандрівка в творчу лабораторію Т.Г. Шевченка» (1962), «Три знахідки» (1963), «Шевченко-художник в уяві народу» (1965), один із упорядників зібрання творів Т. Шевченка у десяти томах, брав активну участь у підготовці чотиритомника «Тарас Шевченко. Мистецька спадщина», автор статей у «Шевченківському словнику».
Помер 5 листопада 1983-го в Києві.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
| Читайте також |
| Коментарі (0) |