Головна › Новини › ПОДІЇ
Любіть Україну, або забирайтеся геть!
12-Бер-10 1132 0.0 0
Відкритий лист
до представників місцевого самоврядування
та всього «рускоговорящего» населення Запорізького краю.

Обніміться, брати мої,
молю вас, благаю!

Т.Шевченко.

Сьогодні 196-річниця від Дня народження Пророка, Великого сина української нації Тараса Григоровича Шевченка.
З ранку був біля пам’ятника Тарасу Григоровичу. Присутніх було декілька десятків. Було холодно. Вітер. На землі лежав сніг. В зв’язку з подіями в Україні у присутніх був пригнічений настрій, у повітрі вітала невизначеність та тривога щодо майбутнього Держави та української мови.

Після мітингу поїхав до одного з керівників підприємства. Отримав образу через те, що пан «директор» нетактовно відгукнувся про деяких державних та громадських діячів минулого, пройшовся недобре по В.А.Ющенку. Вів себе збуджено, спитав мене: «Чи буду я стріляти в руських, якщо почнеться війна?". І на останок сказав, що він, все ж таки любить Т.Г.Шевченка і має «Кобзар» у себе вдома.

Вечір. Концертний зал «Глінки». Зал напівпорожній. Пригадав минулий рік --«яблуку не було де впасти»". Концерт прекрасний, але настрій за підсумками дня зовсім зіпсований. Прийшов додому, взявся писати, хотілося виговоритися, викласти на папір думки, які накопичилися за день.

Я доведений до відчаю. Чому мене ображають? Чому навколо, всюди знаходяться люди, яким байдужа Україна? Чому вони заклопотані переважно тільки шматком ковбаси? Чому не чую навколо рідну мову? Чому мені гірко? Чому хочеться вчепитися у передсмертній хватці комусь у горло? Чому мене ображають? Чому з мене роблять дебіла тим, що заперечують існування всіх моїх національних символів? Чому Українська Україна в очах «русскоговорящего большинства» це погано? Чому за те, що я ціную своїх героїв, мене принижують осудом? Чому на моїй рідній землі, до мене, стільки ненависті з боку національної меншини, і «русскоговорящих» тільки за те, що я вважаю Івана Мазепу, Симона Петлюру, Юрія Шухевича, В’ячеслава Чорновола - своїми героями? Чому ті, хто знаходиться поруч мене, ненавидять українську мову настільки, що за двадцять років не спромоглися її вивчити, бодай на побутовому рівні?

Чому органи місцевого самоврядування мого Запорізького, козацького краю, поголовно вживають на роботі і в побуті російську мову, і приймають програму розвитку мови сусідньої країни та виділяють на це близька півтора мільйонна гривень на рік? У той же час українська державна мова ледь животіє і не отримує належного фінансування для свого розвитку. Чи можливо продовжується окупаційний геноцид проти мого народу?
Чому в концертному залі «Глінки» на урочистому концерті приуроченому до 196-річниці від Дня народження Великого сина української нації Тараса Григоровича Шевченка не було жодного представника влади? Чому зал був напівпорожнім?
Чому на дев’ятнадцятому році незалежності Президент моєї країни говорить мовою сусідньої держави? Чому офіційно заявляє про те, що він знищить державну українську мову? Як так сталося? Адже українська в загоні і лише державний статус придає ілюзорності тому, що мова захищена. Адже захист мови Конституцією це є останній бастіон її захисту. І якщо з’явиться статус другої державної, українська буде беззахисною як малолітня дитина. Кажуть так склалося історично. Яка брехня. Адже в українців силою, століттями, вибивали разом з мозками, будь-які залишки мовної ідентичності.

Сьогодні День народження Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні деякі «русскоговорящие» хизуються тим, що вони люблять та поважають Т.Шевченка. Де в кого навіть «Кобзар» присутній удома. А чи відкривали вони коли-небудь, цю для українця святішу за Біблію, книгу? Чи читали заклики Великого Кобзаря до дружби братерської? Чи читали поради Т.Шевченка Ляхам, Жидам і Москалям? Як їм потрібно жити в Україні щоб бути поважними, всіма шанованими людьми.

Чи читали Ляхи, Жиди та Москалі перестороги Т.Шевченка про те, де вони опиняться якщо будуть знущатися над українським народом? Шевченко писав: «Опиняться всі, до одного у Дніпрі і понесе Дніпро їхню кров далеко аж у чорнеє море і ніхто не допоможе».

Чому «рускоговорящие» продовжують мене ображати, продовжують знущатися наді мною? Чому блюзнірствують з мене та з моєї української нації? Чому заганяють мене в резервацію? Чи може вони перевіряють мою терплячість?
Загнавши українців у глухий кут, вони ризикують отримати у відповідь народний гнів, який знесе все на своєму шляху. «Югославія» покажеться квіткою. А згадайте, що робили чеченці коли з ними перестали рахуватися, а замість діалогу влаштували їхнє тотальне знищення. Загнана у безвихідь Чечня влаштувала не один «Норд-Ост».

Тому «не треба дразнити гусей», шановні «русскоговорящие», побійтесь Бога. Поводьтеся чемно на нашій благодатній землі. Якщо випала Вам доля жити в Україні, то шануйте її звичаї, мову, культуру, духовність.
Спілкуйтеся своєю рідною мовою, ніхто не забороняє. Вивчайте та переходьте також, поки не пізно на державну українську мову спілкування, замість того щоб ганьбити все українське та ще й блюзнірствувати при цьому.

Не треба мене ображати. Адже я чемна та добра людина. Доречи мати у мене руська за національністю і я знаю російську не гірше за українську. Звісно при потребі спілкуюся нею, обов’язково тоді, коли перебуваю у сусідній Росії, з поваги та для кращого розуміння один одного. То й беріть з мене приклад чемності, а то часто приходиться чути в Запоріжжі: «Говорите по-руськи, я Вас не понимаю».

Не випробуйте мого терпіння.
Обнімаю всіх Вас. Хай Вам щастить. Повертайтеся до витоків, в Україну, до дому.

Любіть Україну або ідіть геть.

З повагою,
Голова Запорізької обласної організації ВУТ «Просвіта» О.В.ТКАЧЕНКО




Теги:Тарас Шевченко, Просвіта, державна мова, Запоріжжя, окупація України, любіть Україну


Читайте також



Коментарі (0)
avatar