Стародубщина. Природні особливості українського краю

ІІ. Природні особливості краю.
Східне Полісся. Стародубський степ. „Стародубський ландшафт”. Рослини та тварини. Водна система. Риби та птахи. Рівнини та „гори”. Ґрунти. Погарський тютюн. Як тютюн моєму прадіду допоміг. Південь та північ. Працелюбність стародубців. Місцевий виноград. Страуси та женьшень.

Стародубщина розташована на території відразу двох природних зон. Більша частина краю відноситься до східної зони українського Полісся, відразу за східним кордоном стародубської етнічної зони розпочинається вже Брянський ліс. Частина південних районів Стародубщини – Стародубського, Погарського, Трубчевського, Суземського та Сівського знаходиться в зоні так званого „стародубського степу” – польової смуги, частково реліктової, частково створеної як наслідок сільськогосподарської людської діяльності. Насправді це скоріш лісостеп, бо справжнього степу, такого, щоби навколо не було видко жодного, хоча б маленького лісочку, аж до небокраю, тут немає. Навпаки, мінлива смуга полів та невеличких гаїв є справжньою прикрасою південної Стародубщини. В науці ця природна особливість отримала назву „стародубського ландшафту”, під яким розуміються ряснолисті ліси на сірих лісових опідзолених ґрунтах, чергування лісу та степу.

Але більшу частину краю займає все-таки ліс. Він тут буває всілякий – хвойний, мішаний та ряснолистий. Найпоширенішими деревами є сосна, береза, осика, дуб, вільха, ялинка та ліщина. Вражають своїм неохватним розміром місцеві дуби та тополі, останні дуже часто зростають на околиці сіл та містечок. Вельми високими бувають і місцеві сосни, які кілька століть тому рубалися тут для будівництва щогл на кораблі морського флоту. Слава про стародубські сосни лунала по всій імперії.

Відомий пейзажист 19 ст. Іван Шишкін спеціально приїжджав до Стародубщини, аби закарбувати стародубський ліс на полотні своїх найкращих картин. Стрункими красунями виглядають на тлі стародубських сосен та дубів невисокі березові гаї, світлі та радісні, в яких співають пташки, а серед високої трави багато трапляється грибів та ягід. Різноманітним є й тваринний світ краю. У лісових хащах, подалі від місць мешкання людей, до сих пір можна зустріти вовка або ведмедя. Не часто, але можна побачити й рись, а з птахів – глухаря, тетерюка та сіру куріпку. Такі ж тварини як лисиця, заєць, лось, кабан, їжак та білка є справжніми господарями стародубського лісу. Внаслідок чорнобильської катастрофи господарська діяльність людини в краї значно поменшилася, а це позитивно сказалося на збільшенні кількості диких тварин, таким от чином людська біда допомогла вижити лісовим мешканцям краю.

Дуже розгалуженою є й водна система Стародубщини. В краї протікає багато річок, часто нешироких, зі спокійною течією. Усі вони відносяться до дніпрового басейну. Головною річкою Східної Стародубщини є Десна, яка протікає тут від Брянська в бік Новгорода-Сіверського, та на берегах якої, в межах краю, розташоване старовинне місто Трубчевськ. На Західній Стародубщині, серед низки невеликих річок, вирізняється хіба що Іпуть, досить глибока, із швидким придонним бігом. Також в краї багато лісових озер, трапляються й болота. Серед риб зустрічаються щука, окунь, лящ, плотва, червоноперка, жерех, лин, короп, карась, в’язь та сом. Із річкових тварин – бобер, видра та ондатра. Поблизу річок, озер та боліт полюбляють оселятися лелеки – білі та чорні, які тут, як і скрізь по Україні, мають неабияку народну пошану. Зустрічаються також дикі качки та лебеді.

Більшою мірою край стародубський є рівнинний, хоча у лісовій місцевості трапляються й пагорки, невисокі, але, на тлі загальних рівнин, вони називаються місцевими мешканцями „горами”. Деякі з таких „гір” мають назву Кудеярових, по імені місцевого легендарного героя.

Взагалі ґрунти Стародубщини не є дуже плодючими. Місцеві селяни не знають, що таке чорнозем, зате добре відчувають, що таке є піщаник. Земля, де привільно почувають себе велетні-сосни з могутньою кореневою системою, часто виявляється непридатною для розвою сільського господарства та городництва. Та тим більша повинна бути пошана до місцевих трударів, які не тільки розвивають звичні для краю культури, але й намагаються навчитися вирощувати в скрутних умовах щось нове.

Працелюбність у стародубського селянина є родовою, генетичною якістю. Знавці усього світа вельми шанують погарський тютюн та погарські сигари, які місцевий сигаретно-сигарний комбінат вивозить у Францію, Бельгію, Німеччину та Нідерланди. Смак погарського тютюну розпізнав свого часу й Уїнстон Черчілль, якому, під час перебування його у Москві в роки Другої Світової війни, було подаровано ящичок погарських сигар, і після того цей авторитетний любитель тютюну декілька разів отримував із Москви посилки з погарського комбінату. Високо цінував погарський тютюн й інший англійський прем’єр-міністр, Гарольд Макміллан. Знавці шанують погарські сигари за відмінну якість, за те, що зроблені вони з натурального тютюну, без будь-яких домішок, без примусового нікотину та ароматичних засобів.

Від себе додам, що вміння стародубського селянина прикласти багато зусиль, та, попри всі знегоди, добитися потрібного результату, дуже допомогло моїй родині особисто. У 1937-му році мого прадіда, Терентія Остапчука, було заарештовано як „ворога народу”, та відправлено відбувати ув’язнення на річку Колиму. Після перебування у таборі, за вироком суду, йому було призначено декілька років „спецпоселення”, тобто життя там же, у Сибіру, але „на волі”, у окремому бараку. Якимось чином прадіду моєму вдалося отримати вістку з рідного дому, що, під час війни з німцями, хата наша згоріла, а жінка його, разом із дітьми, бідує у землянці. Аби якось допомогти своїй родині, прадід мій, у скрутних умовах Сибіру, потайки від начальства, почав вирощувати тютюн, звичайно ж не якийсь елітний, а звичайний „самосад”. Продаючи його місцевим жителям, та ховаючи отриманні гроші під мостиною в бараку, зібрав таку суму, яка допомогла йому, повернувшись після ув’язнення, збудувати нову хату та врятувати, таким чином, свою сім’ю.

Головною природною особливістю Стародубщини є те, що завдяки своєму розташуванню на межі двох природних систем, лісу та лісостепу, у краї розповсюджені представники як північної, так і південної флори та фауни. Тут можна побачити і сибірські ялинки, і смолкий ялівець, а також граб, та навіть орхідею. Мешканці краю давно навчилися використовувати місцеві скарби із зиском для себе. Іще у 19 ст. стародубські селяни почали вирощувати не тільки цукрові буряки, але й навіть виноград.

І зараз у стародубських сусідів, жителів „російських” районів Брянської області, викликає здивування той факт, що на наших ґрунтах, при нашому кліматі, там, де не зростає ані волоський горіх, ані кавуни з динями, на селянських садибах, щоосені, наприкінці вересня та у жовтні, доспіває солодкий виноград, нехай і не у великій кількості, зате смачний та крупноплідний. А у 20 ст. місцеві садівники розпочали вирощувати овочевий фізаліс та білу шовковицю. І все це завдяки своїй працелюбності та наполегливості. Не зникли ці корисні якості характеру стародубського селянина і в наші часи. В умовах скрутного становища та економічного колапсу, які чекали на Стародубщину в 90-их роках 20 ст., мешканці краю не тільки зберегли свої споконвічні сільськогосподарські традиції, але й знайшли нові можливості покращити своє життя та допомогти майбутньому розвою рідної землі.

Так у 2000-му році, на базі агроцеху ВАТ „Тонус” у селі Коржівка, була створена ферма по розведенню африканських страусів, а на спеціалізованому сільськогосподарському підприємстві „Женьшень”, у селі Піски Унецького району, на площі більше від 50 га, місцеві робітники вирощують не тільки цю дивовижну далекосхідну рослину, але й багато інших видів лікарських рослин, які занесені до Червоної книги.