Кругла дата в "Білій хаті": чернігівська телевежа

Може, це популярна телеведуча, прима місцевого академічного театру, переможниця конкурсу краси? Ні, ні і ще раз ні. Це радіотелевізійна передавальна станція чи, як просто її називають, радіотелевежа.
Її, як сказав з іншого приводу відомий російський поет дев'ятнадцятого століття, "хіба що сліпий не помітить", бо ж бачиться не лише з будь-якої найвіддаленішої околиці обласного центру, а й із відстані в кілька кілометрів від міста. Сьогодні уявити без неї Чернігів просто неможливо. А був же час, коли вежі не було. І цей час пам'ятають старожили. Тож коли вона з'явилася? І що дала Чернігову та області? Ці питання кореспондент "Білої хати" поставив директору Чернігівської філії Всеукраїнського концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення Валерію Телятникову. І він розповів про події більш ніж півстолітньої давнини.
У п'ятдесяті роки минулого століття в нашій області прийом радіопрограм здійснювався на напівпрофесійні приймачі з радіотранслятора, що був у місті Бровари Київської області. Районні радіовузли підсилювали прийняті сигнали і транслювали їх через мережу дротового мовлення на гучномовці, що були в більшості осель області. Безпосередньо до Чернігова програма українського радіо передавалася з Києва по апаратурі багатоканального телефонного зв'язку на міський радіовузол проводового мовлення і далі за наведеною вище схемою – у квартири мешканців міста та прилеглих до нього сіл.
Міський радіовузол був розташований в одноповерховому будинку біля базару (нинішній Центральний ринок) та Воскресенської церкви по вулиці Робочій, 7. Цей будинок зберігся і понині. У подальшому, коли була збудована будівля Головпоштамту, радіовузол був… переведений до нього, а потім — на територію нинішньої телевізійної станції, тобто туди, де й зараз знаходиться. Тут слід додати, що вулиця Робоча була свого часу перейменована, отож у приміщенні колишнього міського радіовузла по вулиці Примакова, 7, знаходиться торговельно-промислова палата.
Програма центрального телебачення транслювалася передавачем малої потужності на п'ятому каналі з маленького будиночка на Лісковиці — біля Будинку культури будівельників (у районі тюрми та кургану Чорна могила). Цей будинок також зберігся по сьогоднішній день. Антена була розташована на дерев'яному стовпі висотою біля двадцяти метрів.
25 червня 1956 року виконкомом Чернігівської міської ради депутатів трудящих було прийняте рішення про будівництво в місті Чернігові телевізійної ретрансляційної станції на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 26 вересня 1955 року. Були залучені до дольової участі в будівництві підприємства міста Чернігова. Камвольно-суконний комбінат, наприклад, виділив на будівництво три з половиною мільйони карбованців, фабрика музичних інструментів – 500 тисяч карбованців, меблева фабрика та ремзавод "Жовтневий молот" – по 200 тисяч карбованців. Певна річ, ці кошти були отримані підприємствами з дозволу відповідних профільних міністерств, адже в умовах планової системи керівники підприємств вирішувати настільки серйозні фінансові питання не мали права. Але оскільки будівництво було плановим, "освяченим" постановою союзного Радміну, а не якоюсь місцевою самодіяльністю, то проблем із виділенням коштів не виникло.
Під радіотелевізійну ретрансляційну станцію місцева влада виділила земельну ділянку площею близько півтора гектара. Розпочате 1957 року будівництво було завершене наприкінці осені 1959.
Наказом Міністерства зв'язку України від 19 грудня 1959 року була створена державна комісія з прийому в експлуатацію телевізійної ретрансляційної станції в місті Чернігові. 24 грудня цього ж року був підписаний відповідний акт, хоча пробна трансляція була розпочата ще з 1 грудня того ж 1959 року.
На той час станція мала одноповерхову технічну будівлю, у двох залах якої – телевізійному та радіомовному – були встановлені потужні передавачі. З телевізійного залу на шостому каналі велось мовлення передавачем потужністю 5 кіловат французького виробництва. Він транслював програму центрального телебачення. Місцевого на той час іще не було. Два радіомовні передавачі, які працювали в діапазоні ультракоротких хвиль, потужністю по 3 кіловати кожний (виробник передавачів — Угорська республіка) транслювали програми Українського радіо та програму "Промінь".
Антенна вежа, з якої радіо і телесигнали йшли в ефір, являла собою споруду висотою 148 метрів плюс висота самої антени. Телевізійний та радіомовний сигнали після її введення в експлуатацію можна було приймати на відстані 60 кілометрів від центру мовлення, тобто від Чернігова. Сільські та районні радіовузли замість прийому сигналу київської довгохвильової радіостанції почали приймати програми через чернігівську ультракороткохвильову станцію і транслювати їх через мережу дротового мовлення. У 1973 році була збудована триповерхова технічна будівля під другу телевізійну програму українського телебачення, яку транслював 5-кіловатний передавач чеського виробництва.
Згадав Валерій Телятников ветеранів виробництва, які вже на заслуженому відпочинку, а протягом минулих десятиліть забезпечували роботу радіотелевізійної станції: Людмилу Михайлівну Тихонову, Володимира Дем'яновича Комка, Олену Миколаївну Левіну, Валентину Іванівну Брант…
Розповів про сьогоднішній день підприємства, на якому по всій області працюють півтори сотні фахівців. Вони обслуговують одинадцять об'єктів, подібних до чернігівської радіотелевежі. Дванадцятий об'єкт нині в стадії будівництва. Згідно з правилами технічної експлуатації обладнання, є перелік робіт, які потрібно виконувати фахівцям періодично. В роботі засобів мовлення щоквартально плануються так звані технічні перерви, профілактичні роботи. Тож коли у програмі радіо чи телебачення виникають незрозумілі непосвяченим у професійні тонкощі роботи трансляційних мереж, не треба ображатися: люди, які забезпечують прийом програм, не проспали, як дехто схильний у запалі гніву говорити, а роблять свою справу. Серйозну, складну, в умовах, які далеко не кожен може витримати. Для обслуговування апаратури, значна частина якої знаходиться на солідній висоті, потрібні не лише професійні навички, а й неабиякі фізичні дані, котрі регулярно перевіряються медиками. Останні і підтверджують право на допуск до роботи з обслуговування антенного і фідерного обладнання.
У розмові з Валерієм Телятниковим автор цих рядків просто не міг не згадати знамениту Ейфелеву вежу в Парижі, яка, до речі, вдвічі вища за чернігівську. Її свого часу врятувало… радіо. Спочатку планувалося, що вона простоїть 20 років і буде демонтована. Але з появою радіо її почали використовувати як уже готовий передавач. Ця вежа є ще й об'єктом туристських зацікавлень. Якщо вірити всезнайці-інтернету, з усіх туристських об'єктів світу Ейфелева вежа – найбільш відвідувана. А в нас немає можливостей зробити з чернігівської радіотелевежі подобу паризької?
Ні, розвів руками Валерій Телятников. Якщо вежа в Парижі будувалася з метою показу технічних можливостей свого часу і лише потім стала використовуватися, так би мовити, для передачі радійних і телевізійних сигналів попутно, то чернігівська проектантами передбачена тільки для своїх прямих обов'язків. Складна інженерна споруда.
Що ж, ні, то й ні. Вона й без цього стала своєрідною візитівкою стародавнього Чернігова. А згадали ми про неї сьогодні у зв'язку з поважною датою – півстоліттям від часу введення вежі в експлуатацію. Це якщо говорити офіційно. Чисто ж по-людськи хочеться привітати найпоінформованішу чернігівську пані з ювілеєм. Тим більше, що про її народження єдина на той час обласна газета "Деснянська правда" не обмовилася жодним словом. Такі об'єкти тоді вважалися засекреченими.

Олександр ОЛІЙНИК