У сусіда хата біла…

Дворик і дворище

У чернігівському мікрорайоні Бобровиця, між дворами житлових будинків та середньою школою, «заховалася» тиха вулиця Шкільна. Колись, як розповідають тамтешні мешканці, у самому кінці вона мала невеличкий завиток, який виводив проїзд на іншу вулицю. Пізніше та вулична закрутка стала «тупиковою», бо там розширилось одне з самостійних подвір'їв. Цей невеличкий відрізок вулиці Шкільної розділяв два господарства — Джигових та Зініних. Подружжя Джигових тупик вулиці використовувало для заїзду на свій невеличкий город. Сім’я Зініних заїжджала на своє обійстя через більш зручний вхід. Прямий виїзд з цього подвір’я на вулицю Шевченка розділяє тепер приватний магазин самих Зініних.
Треба додати, що порівняно з тісним і маленьким двором (і городом) Джигових присадибну ділянку Зініних можна сміливо назвати дворищем. Зініни ще й перенесли огорожу впритул до сусідського городу, а потім почали висувати претензії: мовляв, від сусідів на їхній штахетник лізе рослинність. Таким чином цей клаптик вулиці Шкільної був приватизований. А міська влада з легкої руки колишнього секретаря міськради дозволила узаконення приватизації. З цього все й почалося.

«Народний контроль» чи для народу?

«Випадково мені потрапила до рук газета «Народний контроль», в якій гостро критикуються діяння депутатів міськвиконкому, керівників різних організацій, міського голови Чернігова… Дивлюсь: керівник «Народного контролю — Дмитро Зінін. А це ж син мого сусіда, який загарбав частину вулиці, через що ми тепер не можемо заїхати на свій город», — ділиться наболілим Наталія Джигова. «Закон один для всіх», — зазначає Дмитро Зінін у «своїй» газеті. Тоді на яких підставах він або його рідня приватизували ділянку вулиці? Адже «земельний закон» забороняє передавати у приватну власність вулиці, проїзди, парки».
Цікаво, що мати Наталії звернулася до Чернігівської облдержадміністрації з проханням приватизувати ту ділянку. У відповіді зазначалося: проїзди не приватизуються.
Щоб якось відновити справедливість, Наталія та Віталій Джигови зверталися до різних інстанцій і навіть до цієї, що займалася приватизацією ділянки вулиці в одну сотку Зініним. Там роз’яснили, що цей відрізок землі можна приватизувати, але обов’язково треба мати дозвіл сусідів. Вже потім під час судового засідання суддя Чернігівського апеляційного суду Л.В.Іваненко теж намагалася отримати відповідь від представника відповідача Зініна — чи враховувалась думка сім’ї Джигових? Вона змушена була констатувати: «Я бачу, що ви не хочете зрозуміти, що саме від вас хочуть». А затим роз’яснила присутнім, що таку згоду Зініни, згідно з чинним законодавством, повинні були обов’язково отримати.
Серед виру документальної мутності Джигови віднайшли дивну для себе обставину: Зініни взяли ще 2002 року на кілька років в оренду частину землі, що належала середній школі № 23. «Але їм все мало, і вони посягнули на вуличку. А тому ми вимушені були звернутися до суду», — розповідає пані Наталія.
Так поступово справа дійшла до Деснянського районного суду, який Наталії Джигової відмовив. Основний аргумент такого рішення як для суду дещо дивний: «Відсутність підпису суміжного землекористувача в акті погодження меж земельної ділянки не може бути підставою для визнання державного акта на право власності на земельну ділянку не дійсним, оскільки на час приватизації цієї земельної ділянки Зіниним О.А позивачка не була власником суміжної земельної ділянки». Абсурд та й годі!
Пані Наталія скористалась своїм правом оскаржити таке рішення районного суду в апеляційному суді Чернігівської області.

Фальсифікація чи випадковість?

Чесно кажучи, йдучи на останнє засідання апеляційного суду, я не вірив у перемогу сім’ї Джигових. Але після тригодинного розгляду справи я переконався в об’єктивному розгляді конфлікту судом. Апеляційний суд зважив на те, що між земельними ділянками опонентів до передачі у власність Зініну О.А. землі існував проїзд. Саме цей факт випливає з державного акта на право приватної власності на землю, виданого ще 1999 року Зініну О.А., генерального плану земельної ділянки по вул. Шкільній та інших документів.
Особливо вагомою обставиною для суду стало те, що рішення Чернігівської міської ради ухвалено до виготовлення технічної документації. Тож обласний апеляційний суд дійшов висновку визнати державний акт на право власності на спірну земельну ділянку на ім’я Олександра Зініна — недійсним, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова не на користь Наталії Джигової — скасувати.

Рішення суду не для всіх?

Рішення Апеляційного суду прийняте кілька місяців тому. Але… все залишилося, як і до суду.
«То як же може сам Дмитро Зінін вимагати від інших органів місцевої влади та посадових осіб дотримання законів, якщо сам не хоче їх виконувати?» — запитує у мене Наталія Джигова.
Сергій КОРДИК