Комуністичний шабаш на Різдво у Пльохові

(Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1933-й)

У грудні 1932 року в село Пльохів Чернігівського району Чернігівської області прибув уповноважений Чернігівського міськпарткому КП(б)У вивчати поведінку місцевих комуністів на «фронті боротьби за хліб». Як і слід було очікувати, в уповноваженого склалося враження, що у жодного місцевого комуніста немає «зацікавленості і почуття відповідальності» перед партією стосовно хлібоздачі, а настрій панує такий – «виконати норму – виконаємо, а чим будемо сіяти?». Взагалі-то, було б дивно, якби подібні питання не турбували людей на місцях.

На думку перевіряючого, «брутальна» поведінка комуністів, яка свідчить про небажання виконувати хлібозаготівлі по селу, яскраво виявилася у зв'язку з відвантаженням «невідомого» хліба, що був у коморі колишнього виробничого товариства. Коли постало питання про його відвантаження до міста, з боку майже всіх комуністів, і в першу чергу секретаря партосередку Апанасенка, учинено опір, мовляв, це насіннєвий фонд. Навіть після того, як уповноважений наказав протягом 24 годин вивезти хліб в місто, це не було зроблено. Тільки після виключення з партії «саботажника» Апанасенка та передачі його справи до прокуратури з дорученням негайно заарештувати його, як «свідомого зривника хлібозаготівель», за п’ять днів січня 1933 року в селі було заготовлено 303 центнери хліба (непорушний запас посівного фонду)».

Втім, історія мала цікаве продовження. Не знаємо напевне, чи довелося Опанасенку провести хоча б кілька днів в ув’язненні, однак світогляд партійця зазнав рішучих змін. 303 центнери хліба за перші п’ять днів нового, 1933 року красномовно свідчать, що питання про «чим сіяти» стали для Апанасенка не актуальними. Більше того, секретар пльохівського партосередку аж ніяк не збирався зупинятися на досягнутому. Вочевидь, партієць був надійний та ідейно загартований, до релігії ставився вкрай вороже, тож вирішив перетворити віруючим різдвяну ніч у комуністичний шабаш.

Деталі «операції» знаходимо у чекістському спецзведенні. Отже, в ніч на 7 січня секретар партосередку Василь Апанасенко зібрав бригаду і почав проводити по всьому селу арешти, переважно віруючих. Заарештував і всю президію церковної ради, протримав людей в сільраді, після чого показово «відправив молоти їх урожай в колективи». З 12-ї години ночі і до 11-ї ранку бригади проводили реквізицію картоплі, при чому робили повальні обшуки, не розбираючись, чи то «контрактант», чи звичайний колгоспник.

Особливо брутально поводив себе Іван Митюк. Забрав картоплю у бідняка Миколи Висоцького, який повністю виконав контрактацію, а коли той намагався пояснити, що здав все належне (ще й показував відповідний документ) і що сільрадою «намічений до преміювання», Митюк не тільки не повернув картоплю, але й вилаяв у грубій формі.

Втім, всюдисущі агенти ДПУ писали своє спецзведення аж ніяк не із співчуття до віруючих чи сумлінних «контрактантів». Увагу чекістів пояснює останній абзац «цілком таємного» (як і всі інші подібні писання) документу: «Необхідно відмітити, що у контрактантів, не виконавших планів по картоплі, як у Силенко Миколи Івановича, Силенко Макара Івановича, Протченко Улити та багатьох інших, Апанасенко Василь картоплю не реквізує, оскільки постійно пиячить у цих осіб. Відкрито сприяє Василю Савенко у продажі горілки, влаштував у нього в хаті горілчану базу і сам разом із компанією систематично пиячить».

Про описані події було поінформовано секретаря міськпарткому і голову міськради «для прийняття відповідних мір». Хоча очевидно, що загальний напрям діяльності Апанасенка в січні 1933-го мав би радувати керівництво, а документ ще й вказує можливі «резерви» хлібозаготівель у особі братів Силенків, Уляни Протченко та інших «собутильників». Не має сумнівів, що після чергової «проробки» секретар партосередку душу вирве із колишньої «компанії», аби лише вийти сухим із води.

Вже не вперше спостерігаємо, що радянське керівництво доволі лояльно ставилося до «вибриків» підлеглих, тож всі ці «передачі справи до прокуратури з дорученням негайно заарештувати» хоча назовні й виглядають грізно, однак найчастіше залишалися всього лише погрозами, які допомагали утримувати місцевий актив на короткому повідку.

До речі, у 1932 році в Пльохові померло 66 чоловік, а до 20 серпня 1933-го – 108 (на тому сільська книга запису актів громадянського стану уривається). В січні-травні 1933 року в селі помирало за місяць 6-9 осіб, а вже в червні – 25, в липні – 35, за дві декади серпня – 18. Якраз на червень-липень припав пік голодування у Чернігівському районі.

Щоправда, причиною смерті майже всюди значиться «хворість», а в самому селі розповідають, нібито в ту пору дійсно була якась епідемія, від чого померло багато людей. Але більш вірогідним видається припущення, що версія про «епідемію» виникла пізніше і саме через оті масові записи про «хворість». Бо такі ревниві партійці, як Апанасенко та їх вірні бригади, давно «перейшли рубікон» і «викачували» хліб осатаніло та безжально.

Публікацію написано за матеріалами Державного архіву Чернігівської області

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті