Юрій КОСТЕНКО: «Економічний націоналізм – це мільйони робочих місць в національній промисловості, заможний фермер та потужне підприємництво»

В розпалі - кампанія по виборах у Верховну Раду України. Програма економічного націоналізму – це єдино можливий шлях виходу з економічної кризи, а також розбудови національного потенціалу України, -- вважає лідер Української народної партії, ідеолог об`єднання команди патріотичних сил «Наша Україна» Юрій КОСТЕНКО. На його думку, парламентські вибори могли б докорінно змінити ситуацію в країні, якби більшість в парламенті отримали проукраїнські політичні сили.

-- На вибори 2012 року Українська народна партія, КУН та «Наша Україна» йдуть об'єднаною командою патріотичних сил "Наша Україна". Чому саме такий формат?

-- На сьогоднішній день це єдина політична команда, яка об’єднана правою ідеологією, природною для Костенка та УНП. Ця українська команда бере свої витоки із 90-х років, а її політичний кістяк та ідеологія -- з Народного Руху України за перебудову. Найвищою цінністю в політиці ми вважаємо державний суверенітет і національні інтереси. Ми сповідуємо праву ідеологію, -- підтримку національного виробника, зменшення перешкод для становлення господаря, який є основою середнього класу в будь-якій демократичній країні. Ми ставимо за мету захист української мови та культури, національної економіки, українських героїв. Чому у ВРУ за 21 рік незалежності поки так і не перемогла українська більшість з українськими цінностями? Суть наших проблем в тому, що на чергових виборах українці орієнтуються здебільшого на «піар», -- гарні обличчя, гасла чи обіцянки «сильного кулака». Тоді як, приміром, виборці в країнах ЄС шукають найкращу програму, яка дозволить стати міцним власником і почуватися комфортно у власній національній державі. Ідеї захисту НАЦІОНАЛЬНОГО інтересу, УКРАЇНСЬКОГО виробника, МАЛОГО та СЕРЕДНЬОГО підприємця, ФЕРМЕРА, – проб'ють собі дорогу лише тоді, коли український виборець, нарешті, зрозуміє – не чергові вожді виведуть Україну з радянських манівців, а потужна права команда в 226 голосів, здатна ухвалювати відповідні закони у ВР та реалізувати праву програму.

-- Чому ви не об'єднуєтеся з "Фронтом змін», БЮТ або «Ударом» на виборах?

-- Державність, українська мова, інтеграція в ЄС та НАТО, створення Єдиної помісної православної церкви – не є головним політичним пріоритетом для ліво-центристського БЮТу Тимошенко, ліберального "Фронту змін" Яценюка, «Удару» Кличка, інших. З 90-х років національно-демократична опозиція вела запеклі бої з комуністами у парламенті, невпинно нарощуючи суверенітет. Нинішні "вожді" України, політична кар'єра яких у 90-ті роки ще навіть не починалася, тепер здають ці базові цінності! Лише одні газові угоди Тимошенко, якими встановлено найвищі в світі ціни на газ для України, – це суттєве посилення газової гегемонії Кремля.
На моє переконання, національні демократи не тільки не мають морального права сходити з політичної сцени під час політичної реінкарнації Президента Путіна, а навпаки – повинні стати провідною політичною силою із захисту державності. В той же час, об'єднання в єдину команду на виборах має відбуватися на європейських принципах – на основі спільної ідеології – лівої, правої, чи ліберальної. Приміром, коаліція "Сила народу", яка об'єднала начебто всю опозицію під проводом Ющенка, не добилася системних змін в державній політиці в силу того, що не було ідеологічної єдності та спільної програми дій. Демократична більшість, яку "помаранчеві" створили у ВРУ 2007 року, з тих же причин не здійснила демонтаж посткомуністичного, тоталітарного законодавства. Поки українська політика залишатиметься "вождістською", як за комуністичної доби, а не ідеологічною, принципових змін на краще не буде. Партії мають гуртуватися не навколо лідера, яким би гарним він не був, а навколо системної програми дій. УНП, «Наша Україна» та КУН обєдналися навколо правої програми економічного націоналізму (патріотизму), - «Роби, купуй, захищай українське!» -- яка спроможна вивести Україну з кризи протягом 3-5 років.

-- Що є пріоритетом вашої програми?

-- В основі нашої програми -- ідеї економічного націоналізму (патріотизму). Розкріпачення українського виробника, малого та середнього бізнесу за прикладом посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи – це наше ключове завдання. Україна потребує докорінної зміни структури економіки з радянського типу, де на 80% переважають підприємства важких сировинних галузей промисловості, – до демократичного європейського, де 60-70% -- це малі та середні підприємства. Щоб звільнити приватну ініціативу, ми вимагаємо зняти ганебний дозвільний принцип виробничої діяльності та запровадити європейський реєстраційний, -- коли підприємець ставить чиновника до відома про початок виробничої діяльності, а не уклінно просить дозвіл. Програма УНП, «Нашої України» та КУНу передбачає, що малий та середній підприємець, який увійшов у бізнес, не платитиме податків на час становлення бізнесу. Крім того, будуть уніфіковані вимоги, а також скасовані комуністичні атавізми, які найбільше руйнують приватну ініціативу, -- численні чиновницькі та податкові перевірки тощо.
Другим нашим пріоритетом є переведення ПЕК на власні енергетичні ресурси, без чого Україна не відбудеться як потужна суверенна держава. Це – українське вугілля, якого вистачить на 300-400 років, ядерне паливо для АЕС, різке збільшення видобутку нафти та газу, включно із сланцевим, розвиток альтернативних джерел. Нині енергетична залежність від Росіє обертається руйнацією українського життя. Російський газ – це політична залежність, галопуюче підвищення комунальних тарифів та споживчих цін, небезпека соціального вибуху.
В той же час, приміром, лише за рахунок видобутку сланцевого газу, за обсягами запасів якого Україна займає 4 місце в Європі, ми можемо звести нанівець тиск Росії. Приміром, в США, завдяки масовому видобутку сланцевого газу, біржові ціни за минулий рік впали на 32% – до 70 доларів за 1 тис кубометрів, тоді як в Україні ціна на газ перевищує 400 дол. Американські "комунальники" повідомляють про наміри знизити ціни на електроенергію для пересічних споживачів в США майже на третину. А що у нас? Завдяки «братському» російському газу, з кишені кожної української родини щомісячно витягається 50-70% «комунальних» коштів на користь Путіна та «Газпрому».
Третім нашим пріоритетом є пришвидшена розбудова тих стратегічних галузей економіки, які спроможні забезпечити економічний прорив в найкоротші терміни, забезпечити українців мільйонами робочих місць та високими доходами. Для України це АПК, транзитний потенціал, включно з розбудовою доріг, туризм. Це перевірені часом праві рецепти, які дозволили відродити з комуністичної руїни країни Центральної та Східної Європи.

-- Чи розділяєте ви думку нинішньої владної команди, що Україна впевненими кроками долає кризу і нарощує свою економічну потугу?

-- Провладні ЗМІ рапортують, що Україна не бачила кращих економічних результатів, ніж за Президента Януковича. З`їзд Партії регіонів констатував, що криза, спровокована правлінням недолугих патріотів, нарешті, подолана й Україна перебуває на порозі економічного зростання. Це дивна новина не тільки для українців, а й для всього світу. Бо ж після світової фінансової кризи «золота двадцятка» країн, які продукують три чверті світового ВВП, намагаються не допустити розвалу Єврозони та чергової хвилі рецесії.
То про які економічні успіхи України йдеться? Нині державна політика набула класичних олігархічних рис. Парламентська більшість приймає закони, а уряд – лобіює рішення виключно «під інтереси» великого капіталу. Через політику придушення приватної ініціативи на 46 млн. українських громадян припадає у 5 разів менше коштів державного бюджету, ніж на 38 млн. поляків. Сьогодні 95% українців – від Львова до Донецька, - переймаються пошуком робочого місця. В Україні 90% потенційних малих підприємців витіснені за кордон. Політика лобіювання інтересів виключно великого капіталу веде до фінансового банкрутства української держави.
-- Юрію Івановичу як фахівець із питань паливно-енергетичного комплексу, колишній міністр охорони довкілля та ядерної безпеки, скажіть будь-ласка, що необхідно змінювати у державній політиці аби енергетичні ресурси працювали ефективно на благо України?
-- Ще раз підкреслюю: має змінитися якість влади! Поки Україна не матиме проукраїнської більшості в ВРУ та уряду, який захищатиме національний інтерес, не буде сформовано й проукраїнську політику в сфері ПЕК. Сьогодні в енергетиці панує проросійське лобі, яке гальмує власний видобуток енергоресурсів в Україні. Росія зацікавлена в тому, щоб Україна залишалася найбільшим покупцем її найдорожчого в світі газу. Українська влада, яка 2011 року вивезла в Москву 11 млрд дол. в якості оплати за газ, як і її попередники, заощаджує на розвитку українського ПЕК. Так, 2011 року порівняно з минулорічним періодом видобуток газу в Україні збільшився аж... на 0,4%, а в січні-березні цього року... на 1,3%. Україна є світовим чемпіоном зі зриву національних програм щодо збільшення видобутку власних енергоресурсів. Фактично було виконано всього 50% обсягів пошуково-розвідувального буріння від запланованих до 2010 року. За таких умов енергетичну залежність України не буде подолано ніколи!

-- Україна -- це країна з колосальним аграрним потенціалом. Поруч із тим, ми бачимо, що український селянин з давніх-давен так і не має того благополуччя, що може дати земля. Як наповнити українське село життям?

-- Україна потребує повноцінної земельної реформи за прикладом країн ЄС на користь фермера і селянина-одноосібника, а не великого капіталу. Така земельна реформа майже 20 років блокувалася в Україні спочатку комуністами, а тепер -- олігархами. Українська влада має сприяти концентрації земель у рентабельні фермерські господарства на базі оренди, бо більшість селян при розпаюванні колгоспної землі отримали «неприбуткові» за обсягами земельні ділянки – по 2-4 га. Щоб село почало оживати, уряд має розробити сучасне законодавство щодо оренди, яке б заохочувало працювати саме фермера. За інших умов Україна успадкує одну з найгірших, латиноамериканських моделей творення латифундій, яку засудила церква через збіднення селянина та занепад села. Сьогодні уряд підтримує не фермера, а величезні агрохолдинги, які обробляють по 200-500 тис. га землі, заробляючи мільярди на експорті. Однак українське село з цього не має ні доріг, ні податків, ні мінімальних соціальних стандартів. Крім того, держава має запровадити потужну дотаційну політику для підтримки фермера та наповнення внутрішнього ринку українською сільгосппродукцією, а не іноземним низькоякісним товаром. Приміром, 1,5 млн з 1,9 млн. сімейних ферм у США не могли б існувати, якби не державні субсидії. У США в 1999 році лише прямі дотації фермерам становили 23 млрд. доларів, в країнах ЄС – 130 млрд. доларів.

-- Мовна політика -- політика розколу України. Чи погоджуєтеся ви із цією тезою?

-- На сто відсотків погоджуюсь. Як і у випадку з ганебним законом про червоний прапор, ми робитимемо подання в Конституційний суд з вимогою скасування закону, який порушує чинну Конституцію. УНП уже четвертий місяць поспіль збирає підписи проти фактичного введення другої державної мови в Україні. Проблема поділу України на два береги Дніпра загострилася до краю через політику команди Януковича. Законодавчі переваги, що надано російській мові, перекреслюють конституційну практику європейських країн. «Мовний» закон не має нічого спільного із Хартією регіональних мов, яка захищає лише мови народів, що не мають власної державності. Російській мові не загрожує вимирання, бо за нею стоїть РФ -- надпотужна держава, яка виділяє на її розвиток кошти, що дорівнюють половині українського держбюджету. Владна команда, що ставить під сумнів базові принципи державності, штовхає Україну до громадянського протистояння за сценарієм, написаним за межами країни. Кремль, який за 21 рік незалежності не зміг поглинути Україну, при мовчазному нейтралітеті Заходу зробив ставку на поділ України навпіл.

-- Говорячи про потенціал України, яка галузь, на вашу думку, може ще дати дохід у державну кишеню?

-- 21 рік незалежності у державній політиці не приймається до уваги колосальний економічний ефект, який спроможний забезпечити туризм. Це один із пріоритетів програми економічного націоналізму. Приміром, доходи світової економіки від міжнародного туризму у 2011 році вперше в історії перевищили 1 трильйон. Найбільшу частку надходжень від міжнародного туризму 2011 року отримали країни Європи, – 45% або 463 млрд дол. Україна на цьому тлі має сміхотворні досягнення. За даними Державної служби туризму та курортів, 2010 року Україну відвідали 21,1 млн іноземців, кожен з них залишив у нас приблизно 15 доларів. За такої кількості туристів наша держава мала б отримати 19-31,65 млрд дол., приймаючи до уваги, що в країнах ЄС туристи витрачають 300-500 дол на добу. Мізерність українських доходів пояснюється тим, що до міжнародних туристів в Україні зараховують всіх іноземців, які перетинають український кордон, тобто і транзитних пасажирів, і підприємців-"човників" з країн СНД. За оцінками фахівців, кількість справжніх міжнародних туристів, які приїздять в Україну на відпочинок, не перевищує 1-1,5 млн осіб на рік. Для порівняння, – лише столицю Чехії – Прагу – відвідують близько 15 млн туристів на рік. Ми тішилися, що в Україну, на Євро-2012, приїхали 7 млн туристів. Однак, приміром, Рим щороку відвідує 40 млн туристів, а Таллін -- 3 млн при загальній чисельності населення Естонії 1,5 млн. Але розвиток туризму має починатися із розбудови доріг, і загалом транзитного потенціалу, бо по нинішніх баюрах в Україну немає ніякої можливості доїхати.

-- Україна посіла ганебне 133 місце з 148-ми у опитуванні американських експертів щодо якості доріг. Програма економічного націоналізму передбачає вирішення цієї проблеми?

-- 20 років тому Костенко та УНП були першими в державі, хто запропонував уряду за прикладом посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи розпочати ринкові реформи з будівництва доріг, -- не тільки магістральних, а й міжобласних, міжрайонних, сільських. Це дало б Україні мільйони робочих місць у металургії, цементній галузі, додаткові доходи в бюджет на соціальні програми, колосальну економічну вигоду, пов'язану з розвитком малого підприємництва, – "зеленого туризму", готельного бізнесу, ремонтних майстерень в селах та містах тощо. Крім того, дороги - це визначальний фактор для інвестора при вкладенні грошей. Що маємо нині? З 176 тис км доріг загального користування торік було відремонтовано 2 тис км, тобто 1%.
Де ж Україні взяти кошти на дороги? Влада має провести переговори з Європейським банком реконструкції і розвитку, зі Світовим банком щодо позики декількох десятків мільярдів доларів на 30-50 років, а також створити умови для широкого залучення приватних інвестицій. Гроші прийдуть в дорожню галузь лише за умови її реформування та приборкання корупції. На український грунт треба перенести досвід країн ЄС, де дороги будують не державні, а приватні компанії, надаючи гарантії якості на 5-7 років. Якщо дорога виходить з ладу раніше, то будівельна компанія платить штрафи та відновлює її власним рахунком. Нині уряд платить держкомпаніям за цінами, що в рази перевищують ринкові світові. За підрахунками ЗМІ, 2009 року на будівництво 1 км дороги "Укратовдор" витратив... в 117,5 млн грн. (14,7 млн дол). Для порівняння: за даними фахівців, 1 км чотирисмугової траси першої категорії в ЄС та США обійдеться в середньому в 4,5-9 млн Євро.

-- Пенсійна реформа влади вдарила по пересічних українцях. Що передбачає програма економічного націоналізму в сфері пенсійного забезпечення?

-- Успішні пенсійні реформи зазвичай проводилися під час економічного підйому та передбачали суттєве збільшення "пенсійних" надходжень, завдяки загальному зростанню виробництва. Наша модель передбачає, що пенсійна реформа стане невід'ємною складовою пакету антикризових заходів, розрахованих на 3-5 років та спрямованих на суттєве пожвавлення виробництва та зростання доходів пересічних українців. Нашу думку, реформу має бути проведено, коли подовження пенсійного віку не загрожуватиме втратою роботи.
Мають бути створені умови, щоб молодь мала змогу робити додаткові пенсійні накопичення вже на початку трудової кар'єри. Держава ж гарантує кожному – прожитковий пенсійний мінімум. Тобто, ефективна пенсійна реформа має розпочинатися з впровадження накопичувальної системи нарівні з солідарною. Держава також має створити дієвий механізм збереження внесків накопичувальної пенсійної системи. Тобто гарантувати через відповідну систему резервування, страхування, встановлення правової відповідальності, що особисті пенсійні накопичення громадян не з'їсть інфляція, не знищить економічна криза та не вкрадуть приватні банки, як це було неодноразово за 21 рік незалежності.
Ми також виходимо з того, що при нарахуванні пенсійного стажу під час пенсійної реформи, – влада не має права порушувати Конституцію, яка забороняє погіршувати матеріальне становище громадян. Це проблема державної політики, а не пересічних українців, що їхній трудовий стаж раніше не перевищував 25-30 років, а нині влада намагається збільшити його на 10 років. Тобто навіть в разі проведення пенсійної реформи для певних категорій громадян стара система нарахування пенсій має зберегтися. Надмірно високі пенсії для чиновників мають бути скасовані, оскільки пенсія 80% українських пенсіонерів не перевищує мінімальну.

-- Які ви бачите шляхи реформування медицини?

-- Програма економічного націоналізму передбачає, що доступ до медицини буде гарантований всім громадянам, незалежно від їх доходів, соціального статусу та місця проживання. За прикладом країн ЄС, в Україні має бути запроваджене загальнообов’язкове медичне страхування з правом вільного вибору лікаря та закладу лікування. Страхування пенсіонерів, дітей дошкільного та шкільного віку, інвалідів, осіб з низькими доходами має фінансуватися з державного бюджету. Медична страховка має на 100% компенсувати лікування як в державних, так і в приватних закладах. Медична реформа передбачатиме також, що на перший план вийде рання діагностика та профілактика захворювань, що сприятиме подовженню віку українців. Попереджувальні та профілактичні заходи не звільняють владу від питань належного фінансування галузі охорони здоров’я, медичної науки, а також лікування найпоширеніших хвороб сьогодення. Таке фінансування має здійснюватися через цільові програми на державному та місцевих рівнях.

-- Юрію Івановичу, ви проти Митного Союзу. Які у вас аргументи?

-- Сьогодні Кремль проводить політику втягування України у сферу не тільки політичних, а й економічних російських інтересів. Україну очікує "поступова інтеграція", першим етапом якої стане зона вільної торгівлі в межах СНД, другим – Митний союз, третім – Єдиний економічний простір (ЄЕП), – повідомив 2011 року Уповноважений Кабінету міністрів по співробітництву з РФ та СНД Валерій Мунтіян. В обмін на державну капітуляцію Росія обіцяє Україні "шалені" фінансові компенсації. За 1 рік участі у зоні вільної торгівлі з СНД товарообіг України з країнами СНД начебто збільшиться на 35% за рахунок виробничої кооперації з РФ. Митний союз начебто компенсує Україні 1,9 млрд доларів втрат від перегляду угод з країнами-членами СОТ, росіяни вдвічі зменшать вартість газу.
В зв’язку з цим, треба пам’ятати декілька базових цифр. ЄС – це шалено багатий ринок з ємністю в 450 млн споживачів, тоді як в Росії – всього 140 млн збіднілого населення. У кого більше грошей, – у країн ЄС, де сукупний ВВП 2010 року становив 16,5 трлн доларів, чи у Росії з відповідним показником від 1,5 трлн до 2,2 трлн доларів? Безперечно, порівняно невибагливий ринок РФ може забезпечити полегшені умови збуту українського експорту. Однак для технологічно відсталої України це, скоріше, негативний чинник, який прирече підприємства на остаточний технологічний занепад, і врешті-решт, – до втрати навіть відсталих російських ринків. Навпаки, орієнтація України на економічну інтеграцію з ЄС стимулюватиме впровадження інноваційних технологій, енергозбереження, зменшення енергоємності виробництва. Нас лякають, що коли ми відкриємо кордони, то в Україну хлинуть товари із Європи, а наші підприємства зупиняться. Однак досвід Польщі, країн Балтії тощо доводить, що в разі інтеграції з ЄС різко збільшується потік інвестицій. Капітал при знятті кордонів рухається туди, де йому більше вигідно працювати, де дешевша робоча сила. Отже, українська економіка матиме у Євросоюзі набагато більші можливості, ніж у Митному Союзі чи ЄЕП.
Йдеться не про ігнорування ринку Росії, надзвичайно важливого для України, а про вибір пріоритетного шляху її геополітичного та економічного розвитку. Чи варто Україні заради сумнівних тимчасових вигод участі в ЄЕП відмовлятися від євроатлантичної інтеграції, перспективних ринків, – а головне, повернення в європейську сім'ю народів, до якої вона завжди належала і географічно, і культурно, і ментально?


Витяг з інтерв"ю опубліковано в газеті "Сіверщина" за 20 вересня 2012 року