реклама партнерів:
Головна › Статті › Невідома Україна
Невідома Україна
Від Убеді до Неви
04-Вер-09 1762 0.0 0
Дитинство Марка пройшло в сотенному містечку Чернігівського полку — старовинній Сосниці. Марко ріс не лише серед розкішної поліської природи, а й серед співучого люду Малоросії. Зачарований народними піснями, він, затамувавши подих, любив їх слухати у виконанні бандуристів і лірників. Та й не лише слухав, а й сам співав. Спершу — в церковному хорі в Сосниці, далеко за межі якої линула слава про незвичайний голос Марка Полторацького.

Долетіла та слава до Глухова, який був тоді центром музичної і театральної культури Гетьманщини. Марка без вагань зараховують до Глухівської хорової капели. У ній за кілька років він одержав гарну вокально-музичну підготовку. Майбутній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський, почувши одного разу, як співає юнак у церкві, був захоплений тим співом, і хлопець за сприяння Розумовського потрапляє на береги Неви — до придворної капели у столиці імперії Санкт-Петербурзі.

Удосконалювати вокальне мистецтво Марка послали до Італії. Повернувшись звідти, Полторацький став першим вітчизняним професійним оперним співаком Росії. До цього провідні партії в опері співали виключно іноземці, переважно італійці.

Дебют Марка Полторацького на оперній сцені перевищив усі сподівання. Перегорнемо пожовклі від часу і припорошені пилом історії сторінки майже трьохсотлітньої давності газети «Санкт-Петербургские ведомости» від 11 грудня 1750 року: «Полторацкому, природному малороссийцу, который впервые вышел в театр, каждый удивлялся, и по справедливости можно сказать, что не уступит он наилучшим итальянским актёрам».

Прославився Марко Федорович не лише як співак, а і як педагог. У 25 років — він уже регент придворної хорової капели. 1763 року Марко Полторацький стає її керівником. Один з італійських композиторів, який почув спів капели 1765 року, захоплено вигукнув: «Такого чудового хору я ніколи не чув і в Італії».

Прекрасний співак, чудовий педагог, здібний керівник за свою багаторічну діяльність зумів виховати багато відомих співаків і композиторів. Найвидатніші з них — Максим Березовський і Дмитро Бортнянський.

Мав Полторацький і велику родину, яка також залишила помітний слід в історії Росії, російської культури зокрема. У нього було вісім синів і три дочки.

Його син Костянтин брав участь у битві біля Аустерліца, зустрічався і навіть розмовляв з Наполеоном, оскільки Костянтин вільно володів французькою мовою.

Мабуть, усі пам’ятають героя твору «Недоросль» Фонвізіна Митрофанушку і його слова, що стали крилатою фразою: «Не хочу учиться, а хочу жениться». Прототипом Митрофанушки був син російського дворянина Олексій Оленін. Побачивши виставу на сцені і впізнавши себе в головному герої, він, як кажуть, узявся за розум, надолужив прогаяне, вивчився, став президентом Російської Академії художеств. І одружився. На кому б ви думали? На Єлизаветі Полторацькій, дочці Марка Федоровича.

Будинок Оленіних у Петербурзі став місцем проведення літературних і музичних вечорів. На цих зібраннях бували досить відомі літератори того часу: поет Жуковський, байкар Крилов, свої вірші читав Пушкін. Тут Олександр Сергійович познайомився з дочкою Оленіних Ганною Олексіївною, котра, як говорили, була прикрасою цих вечорів. Пушкін хотів з нею одружитись, але батьки Ганни відмовили, вважаючи поета людиною матеріально не забезпеченою і неблагонадійною в очах царського уряду.

Ще зі шкільної парти нам відомий вірш Пушкіна «Я помню чудное мгновенье». Цей вірш, як і деякі інші, поет присвятив Анні Петрівні Керн, внучці Марка Полторацького. Пушкін спершу познайомився із сином Полторацького Петром, а потім зустрівся з Петровою дочкою Анною. Її краса зачарувала відомого російського поета. Як результат — з’являється ряд ліричних поезій. Вірш «Я помню чудное мгновенье» відомий російський композитор Михайло Глінка поклав на музику — вийшов чудовий романс, який став подарунком для дочки Анни Керн.

Керн — це прізвище першого чоловіка Анни Петрівни. Проте перший шлюб не був щасливий. Вдруге вона вийшла заміж за покликом серця за Олександра Маркова-Виноградського. Між іншим, другий чоловік доводився їй троюрідним братом (дід Анни Марко і дід Олександра Петро були рідними братами).

Анна Петрівна зі своїм другим чоловіком одинадцять років (з 1844 по 1855) жила в Сосниці. Вона залишила спогади про Пушкіна, а Марков-Виноградський — про Сосницю середини ХІХ ст.

А в кінці ХVІІІ ст., а саме 1795 року, у віці 66 років помирає Марко Полторацький. Похований на берегах Неви у Санкт-Петербурзі.

Щовесни на вкритих білопінним цвітом розлогих кущах калини в гаях понад Убіддю витьохкують свою неповторну мелодію солов’ї. І, мабуть, серед цього пташиного дзвінкоголосся співає душа незабутнього сосницького соловейка Марка Полторацького. Вона ніби розривається між двома річками, такими рідними і близькими, невід’ємними від його долі. Одна з них — бурхлива Нева, на берегах якої пишним цвітом розквітнув його музичний талант, прийшли до нього нечувана слава і визнання на найвищому рівні. Інша — тиха Убідь, яка дала йому крила, натхнення, живлене народними піснями.

Михайло ТИМОШЕНКО, вчитель історії Бутівської школи,

Сосницький район



Коментарі (0)
avatar