Є в нашій країні люди, які спливають на поверхню незалежно від того, якого кольору влада. Спостерігаючи за цими унікальними фізичними властивостями окремих індивідуумів, розумієш: політична боротьба – не більше, ніж пускання пилу в очі електорату. Насправді, немає нічого, крім інтересів. Шкурних. Принаймні, у окремих представників хамелеонівського стану вітчизняних державних діячів.

Ім’я Віктора Івченка навряд чи щось скаже пересічному читачеві. Його, швидше за все, переплутають з іншим Івченком – колишнім главою Нафтогазу. Але ось якщо сказати, що Віктор Івченко – чоловік Віри Ульянченко, все відразу стане ясно.

Варто звернути увагу на ключову подію для сім’ї Ульянченко, що датується 1998 роком. Віктор Ульянченко, вибачте, Івченко, зачинає проект «НДУ», і незабаром очолить його спостережну раду. Цей козир він пронесе через всі політичні і тимчасові колізії, витягаючи його з рукава кожен раз, коли потрібна підтримка на державному рівні. Відзначимо, що Івченко довгий час – з 1996 по 2004 рік – був членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Саме його зусиллями 86% державного пакета акцій не відійшли в управління Міністерства фінансів.

Колишня соратниця колишнього президента Віктора Ющенка ще в 2005 році прилаштувала свого чоловіка на хлібне місце – в держагентство з інвестицій, яке попередній президент спеціально з цього приводу і створив. Не варто, напевно, звинувачувати агентство в тому, що з інвестиціями в нашій країні стає все гірше і гірше. Або варто? Адже без агентства якось виходило? Так чи інакше в 2009 році Івченко зі скандалом пішов. Скандалити було через що. Прем’єром тоді була Тимошенко, яка зацікавилася роботою Держагенства і вирішила взяти його під свій контроль. У 2007 році Віктор Івченко, Голова Держінвестицій, спільно з своїм і Миколи Азарова спільним знайомим Згуровським, розгорнули справжню боротьбу за збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інноваційних проектів в Україні. Через відомство Івченка під слушним приводом розвитку інноваційних проектів «прокачувалися» сотні мільйонів бюджетних коштів в незрозумілому напрямі. Гроші йшли на розвиток вертикально інтегрованих «свинарників», виробництво ковбасної плівки і т.п. Ми, звичайно, розуміємо, що Україна – аграрна країна, але навіщо так безсовісно обдирати платників податків і тих же аграріїв, які якраз і потребують держдотацій. За задумом «інноваторів» планувалося, що на 2008 р. з бюджету можна буде витрусити майже 1 млрд. грн. Причому їх апетити росли з кожним роком – у 2007 р. Держінвестицій отримав (з профільного бюджетного пункту) 236 млн. грн.

Але новий Кабмін під керівництвом Юлії Тимошенко, який прийшов в кінці 2007 р., надавав «злодюжкам» по руках. І обрізав джерело натхнення для «інноваторів» до 162 млн. грн. Що робить Івченко, вірний чоловік вірної Ющенку Віри Ульянченко? – Правильно, відходить. Через, як він сам написав, «етичні перешкоди для перебування на держслужбі». Що ж – чесно, принаймні написав. Величезними стараннями Ульянченко вдалося врятувати чоловіка від неприємностей, що загрожували йому. Мова йшла навіть про кримінал. Ще в 2007 на чергових зборах з ученими балаканини про інновації не витримав Борис Патон. Старий піднявся з місця і тремтячим голосом говорив: «Ми вам вже 5 років подаємо заявки і пропонуємо інновації, а ви не працюєте, не робите нічого!»

Не при справах чоловік Віри Ульянченко і за сумісництвом знайомий Азарова залишався недовго. Як тільки змінилася влада, він з помаранчевого тут же став блакитним. Однією з перших головних новин стало призначення Івченка заступником міністра освіти Табачника. Причому сам Табачник був в шоці. Адже рішення про призначення Івченка взяв на себе особисто Азаров. Знову спрацювали зв’язки дружини – Віра добре знайома з Азаровим. Робота в міністерстві тривала недовго. Можна довго дискутувати на тему політичних поглядів Дмитра Табачника, але менеджерського професіоналізму у нього не відбереш. Так що довго терпіти його у себе в відомстві він не став.

Але на цьому кар’єра нашого героя, звичайно ж, не закінчилася. Заповзятлива дружина не могла залишити чоловіка без роботи. І колишній інноватор Івченко всі зусилля сконцентрував на «реформуванні» депозитарної системи України. І – знову скандал. Причому тепер – міжнародний. У який по трохи втягується МВФ, міжнародні фінансові організації і держава Україна. Тричі в газеті «Дзеркало Тижня» обговорювалася тема створення в Україні єдиного депозитарію цінних паперів – важливого органу для функціонування фінансового ринку. «Одним із зобов’язань перед Міжнародним валютним фондом, не надто прикметних для масової аудиторії, але надзвичайно актуальних для розвитку інфраструктури ринку цінних паперів, є створення в Україні єдиного депозитарію цінних паперів» – писали в ДТ. Оскільки депозитаріїв існує декілька, один НДУ, який фактично не виконує ніяких функцій на ринку, його частка мізерно мала, а інший – всеукраїнський, ВДЦП, побудований за всесвітнім принципам, мова йшла про створення єдиного. Боротьба між чиновниками і професійними гравцями фондового ринку за право контролювати облік прав власності триває вже більше п’яти років. І ось Івченко вирішив цю боротьбу завершити. У простій спосіб – проігнорував існування цього ринкового депозитарію, створивши єдиний – на своїй базі. Майже у себе в квартирі. А інший, якому довіряють майже 90% учасників ринку, просто знищив.

«Створення Центрального депозитарію в Україні на базі НДУ поверне Україну до часів порушень у сфері захисту прав акціонерів, – вважає директор проекту USAID Роберт БОНД, – держава отримає повний доступ до обліку прав власності та інформації про угоди з цінними паперами та їх перекладах, що погано для припливу іноземних інвестицій в Україні ». Крім того, експерти запевняють – створення ЦДУ на базі НДУ за проектом Івченка створить конфлікт між Україно та міжнародними організаціями, в тому числі з МВФ.

А що ж Івченку до критики? Своєрідну відповідь він дав у тому ж «Дзеркалі»: «Для одних така подія є приводом для звернення до суду, для інших – приводом набити пику». Хороша відповідь на конкретні звинувачення. Критика його проекту з приводу не відповідності міжнародним нормам відкинута теж по-науковому: мовляв, у нас в цій сфері дуже багато іноземців. «Саме тому я вважаю, що це (створення депозитарію) – справа саме держави, а отже, уряду України більшою мірою, ніж професійних учасників ринку та їх заокеанських спонсорів і лобістів». «Заокеанські спонсори» – це щось з розряду часів холодної війни? Важко повірити, що Івченко насправді розуміє ризики, які потягне за собою націоналізація депозитарної системи. Швидше за все, його інтерес в іншому – в тому, що під проект забиті величезні бюджетні гроші. Близько 2 мільярдів. А ось як поводитися з бюджетними грошима, Віктор Івченко точно знає. Досвід є досвід.